Хмельницький портал

Можливість знати більше.

У 1864 році у Проскурові (нині Хмельницький) налічували 6930 мешканців, із них євреїв - 4190, католиків - 1513, решта православних. У місті було 900 будинків, із них 102 кам'яних...

сб.24062017

Оновлено:02:33:49 PM

Ви не авторизовані.Зареєструватись ?

Back Ви тут: Головна Новини Розділи новин Суспільство Пам’яті Проскурівського погрому: кількість та імена жертв оприлюднено дослідниками через 95 років після трагедії

Пам’яті Проскурівського погрому: кількість та імена жертв оприлюднено дослідниками через 95 років після трагедії

Директор благодійного фонду "Хесед Бешт" Ігор Ратушний: "У дні, коли ми згадуємо Проскурівську трагедію, ми повинні розуміти, що всі проблеми повинні вирішуватися за круглими столами. Продовження насильства, яке було скоєне у 1919 році у Проскурові, не повинно бути. Наш круглий стіл - це підтвердження того, що ми - люди, ми - єдині, ми - один народ, який живе в Україні, у Проскурові, у Хмельницькій області. Дуже важливо, що тих, хто гинув у цій кривавій бійні, рятували люди інших національностей. Якщо ми не будемо пам’ятати цього минулого, то ми й не будемо розуміти наше майбутнє".

1919 рік - в історичному масштабі це зовсім недавно, але у масштабі життєвому це вже прірва. Адже пішли з життя ті покоління, які були свідками тих днів і могли б щось розповісти для відновлення напівзабутої-напівзабороненої правди про ті трагічні для всіх проскурівчан дні. Ще у 1920-х роках у статтях і книгах зазначали, що кривавий похід отамана Семесенка єврейськими кварталами Проскурова був спровокований невдалою спробою більшовиків підняти повстання проти військ УНР. Ще у 1960-х роках у краєзнавчих книжках розпливчасто згадували напівміфічне "збройне повстання трудящих міста проти контрреволюційної Директорії". Про те, що побачили у Проскурові 14 та 15 лютого у Проскурові січові стрільці, писав Володимир Сосюра у автобіографічній повісті "Третя рота". З пролетарською полум’яною ненавистю про Проскурівський погром написав французький письменник-комуніст Анрі Барбюс.

Але достовірну, не викривлену кон’юнктурними домислами картину "погромних днів" у Проскурові скласти дуже важко. Скласти за окремими фрагментами історично правдиву хроніку Проскурівської трагедії поклали собі за мету волонтери благодійного фонду "Хесед Бешт" Леонід Западенко та Семен Мільман. У підсумку тривалої пошукової та архівної роботи вони підготували до видання збірку матеріалів "Проскуров. Февраль 1919 года", яку щойно презентовано краєзнавцям, журналістам та усім, хто цікавиться історією нашого міста.

Деякі матеріали, які віднайдено волонтерами-упорядниками, є унікальними. Найважливішою частиною збірки є списки осіб, які загинули з 15 по 18 лютого 1919 року у Проскурові (нині м. Хмельницький) та Фельштині (нині с. Гвардійське Хмельницького району). Згідно цих списків кількість жертв у Проскурові становить 1063 людини, у Фельштині 150 чоловік. Таким чином, дослідники підводять певну риску під дискусіями щодо розмірів трагедії, які одними авторами применшувалися до приблизно 500 чоловік, іншими перебільшувалися до приблизно 5000. При тому це документальне встановлення істини ні в якому разі не применшує скорботи за кожним людським життям - хай би навіть від насилля загинула й одна-єдина людина.

Розповідає співавтор збірки Леонід Западенко: "Ідея цієї збірки літала у повітрі - але її потрібно було зібрати і видати на папері. У підсумку тривалої праці, окрім інших матеріалів про Проскурівський погром, було знайдено списки тих, хто загинув у Проскурові. Списки знаходились в Київському обласному архіві. Це навіть дивовижно, яким чином списки могли зберегтися, тому що їх складено у 1921 році, а через 20 років була Друга Світова війна. Київ був узятий німцями, потім звільнений, і де зберігалися ці списки - ми можемо лише здогадуватися. Інформацію про збереження цих списків було отримано лише півтора роки тому". У документах наводяться прізвища жертв, вік, характер поранень, ускладнень та результати лікування.

Провідний науковий співробітник Хмельницького обласного краєзнавчого музею Сергій Єсюнін коментує: "У радянські часи про Проскурівську трагедію знали - але в основному на фоні емоцій. Усі дослідники користувалися виданнями, які було написано у 1920-30-х роках. Недолік цих видань - їхнє спрямування та те, щоб викликати негатив до Директорії, Симона Петлюри або ж "українських націоналістів" - але не давалося відповіді на питання, хто ж конкретно загинув. І ось, нарешті, через 95 років вдалося знайти списки тих людей і з’ясувати, скільки їх було. А це були і жінки, і діти, і звичайні ремісники та торгівці Проскурова. Також раніше не давалося відповіді на питання, хто ж спровокував цей погром - а це важливо, тому що відповіді на такі питання дають нам, нащадкам, можливість не повторювати помилок". Оповідаючи про погром 1919 року, в радянські часи замовчували той факт, що у Проскурові дійсно було повстання, яке підняли ліві радикали-більшовики, але не розрахували свої сили, навіть не знаючи, скільки військ Директорії є на залізничній станції. І, коли зустрілися з тою силою, яку підняв отаман Семесенко - ті, хто підняв повстання, втекли з міста, а все вилилося на звичайних людей, які стали заручниками політичної боротьби".

Протоієрей Сергій Причишин, член Національної спілки краєзнавців України: "Погром припав на велике двунадесяте свято Стрітення - подумайте: який це великий гріх... Не можна сказати, щоб уряд УНР не засуджував погроми. Але ситуація тоді була настільки складна, що він і не міг контролювати погромників. При тому такі погромницькі настрої були і при радянській владі, наприклад, у 1926 році. Я дивився матеріали Вінницького облвиконкому: виїздили спецпідрозділи НКВС, які шукали погромників, тому що були тоді і такі заклики, і дії "знімати контрибуцію з єврейського населення". На мою думку, однією з причин падіння УНР було те, що Директорія не змогла коригувати національну політику та релігійні відносини".

Згадуючи тих, хто постраждав від погрому, хмельничани згадують і тих, хто у ті дні допоміг багатьом землякам-євреям вижити. Єврейські сім’ї бігли рятуватися до своїх сусідів православних і католиків, до костьолу святої Анни, ї знаходили там прихисток. То не планувалося заздалегідь - але за круглим столом зустрілися й онуки та правнуки тих проскурівчан, які у своїх домівках у ті дні ховали своїх сусідів євреїв. Родинні перекази про це зберігаються у їхніх сім’ях і нині.

Одним з тих, хто встав на захист мешканців міста, і заплатив за це своїм життям, був соборний протодиякон Климентій Качуровський. Він заступив шлях погромникам поряд з церквою Різдва Богородиці, у якій служив - але був сколотий багнетами. У засіданні круглого столу взяв участь онук отця Климентія - Олег Качуровський. "Він зробив те, що повинен був зробити - я так вважаю. По інакшому він не міг. Я ріс вже після війни - і ми жили всі разом: поляки, росіяни... І я не відчував якихось конфліктів, всі ставилися однаково до всіх".

У день роковин Проскурівського погрому міський православний молодіжний центр проводить на могилі о. Климентія Качуровського на старому міському цвинтарі панахиду. Окрім того, молодіжним центром збираються кошти для встановлення пам’ятника отцю Климентію. Директор благодійного фонду "Хесед Бешт" Ігор Ратушний зазначив, що працівники фонду також долучаються до спорудження пам’ятника праведнику і перерахують для цієї мети свій денний заробіток.

Упорядники збірки і фонд "Хесед Бешт" звертаються до всіх з проханням приєднатися до подальшої публікації збірки та доповнити її своїми матеріалами і статтями.

Ігор Западенко,
науковий працівник Державного
історико-культурного заповідника "Межибіж" 

Також читайте:

Панахида пам’яті о. Климентія Качуровського, який встав на шляху погромників

Мешканці Парижу хотіли здійснити самосуд над вбивцею Петлюри

Володимир Сосюра. «Третя рота», Проскурівські уривки

Проскуровский погром 1919: из Книги погромов (сборник документов)

Погром в Проскурове

Проскурівський погром 1919 року: інший погляд

Анри Барбюс «Пока мы праздновали мир» (отрывок)