Хмельницький портал

Можливість знати більше.

У 1822 році місто Проскурів (нині Хмельницький) постраждало від великої пожежі, що майже повністю спалила всі дерев'яні споруди. Так само вогнем було знищено давні архівні документи...

ср.26062019

Оновлено:12:23:05 PM

Ви не авторизовані.Зареєструватись ?

Back Ви тут: Головна Новини Розділи новин Суспільство "Навіки разом" - якого числа з ким? Ессе з міста-пам’ятника

"Навіки разом" - якого числа з ким? Ессе з міста-пам’ятника

Два дні поспіль, 21 і 22 січня, персону Богдана Хмельницького перетягують між собою прихильники двох діаметрально протилежних світоглядів: прихильники Соборної України і адепти єдності з Москвою. 

Адже так склалося, що день по дню відзначаються дві історичних дати: 359-та річниця Переяславської Ради, на якій за канонічною версією гетьман Богдан Хмельницький проголосив від імені української старшини гасло «Навіки разом» з Москвою, і 94-та річниця Акту Злуки Української і Західно-Української Народних республік, які утворили прообраз сучасної суверенної української держави.

Найменування чогось на честь когось — це своєрідна побудова нерукотворного пам’ятника людині або події. Ініціатори перейменування міста Проскурова у Хмельницький, напевно, думали, що нова назва міста буде пам’ятником вічним. І щоразу, вимовляючи нову назву міста, люди будуть згадувати те, на честь чого місто перейменували. Однак, сучасним хмельничанам назва «Хмельницький» буденно не говорить нічого. Максимум, що спадає на думку у відповідь на раптове запитання, це: «Назвали на честь Богдана Хмельницького — був видатний гетьман такий». І майже ніхто не згадає, що указом Президії Верховної Ради УРСР від 16 січня 1954 року наш Проскурів перейменували у Хмельницький «на ознаменування історичної події — 300-річчя возз’єднання України з Росією», а принагідно вшанували й самого гетьмана, який Україну з Росією возз’єднав.

Отже, шановні хмельничани, живемо ми з вами всередині найбільшого у світі пам’ятника українсько-російській єдності, але навіть не згадуємося про це. Може, це й на краще, що про цей пам’ятник підзабули — інакше б, як вчора у Сімферополі, Запоріжжі, Одесі, Маріуполі до пам’ятника Богдану Хмельницькому, простягнулася б до нашого міста-монументу «Русская линия» покладати квіти і у промовах дякувати за «воссоединение малороссийских земель с Русским Царством» (цитата).

Керівництво Криму під час урочистого покладання вінків до пам’ятника Богдану Хмельницькому у Сімферополі (фото: Информационно-аналитическое издание "Одна Родина")

Символічно, що так склалася історія, що майже день у день пра-правнуки тих старшин 22 січня 1919 року проголосили у Києві утворення єдиної України — але не «єдиной и неделимой» із «старшою сестрою», а єдиною у самій собі, неподільною на Захід і Схід. У збігу цих дат — таки доля, бо ж неможливо уявити, що у страшному воєнному вирі 1919 року хтось наважився й зумів би підгадати важкий, навіть болісний процес Злуки «під 265-річний ювілей Переяславської Ради».

Відтак, сьогодні маємо на вибір для святкування два історичних дні — залежно від того, хто у чому хотів би бачити для України єдність. І, як не перетинається одна доба з іншою, як існують поряд, але не перетинаються 21 і 22 січня, так неможливо, при усій нашій традиційній багатовекторності, примирити прихильників Соборності з прихильниками курсу на Росію. Хоча й пишуть сучасні історики, що, попри гасло «Навіки разом», й після Переяслава-1654 «зовнішньополітична діяльність гетьманського уряду... була направлена на збереження союзницьких відносин з кримським ханом та визнання протекції шведського короля і турецького султана» (чим не сьогоднішня багатовекторність!). І того ж гетьмана Богдана Хмельницького з трибун урочистих зборів, присвячених Дню Соборності, проголошують одним із предтеч суверенної української держави. І у святковому зверненні від імені ув’язненої екс-прем’єрки Юлії Тимошенко також йдеться: «Свій внесок у побудову соборної української держави внесли Данило Галицький, гетьмани Богдан Хмельницький, Іван Мазепа, Петро Дорошенко, Пилип Орлик та інші видатні українці, котрі щиро вболівали за долю країни». Щодо щирості вболівання за долю країни немає сумнівів - лише у чому вона, оця доля - українці донині не дійшли спільної думки від часів гетьманіві доби УНР.

А нам, хмельничанам, донині залишився статус міста-пам’ятника забутої мешканцями події, гордість за суперечливого, але при тому видатного гетьмана, що мимоволі подарував місту ім’я, та кілька копій із зразка радянського монументального живопису: картини художника Михайла Хмелька «Навеки с Москвой, навеки с русским народом» (фото у заголовку). Одна з них півстоліття прикрашає один із залів хмельницького залізничного вокзалу, інша — готель «Центральний»...