Хмельницький портал

 Текст та ілюстрації подаються за виданням:

Історія міст і сіл Української РСР. Хмельницька область. Рік видання 1971

Увага! Деякі цифри і факти, подані у цьому виданні, не відповідають сучасним науковим дослідженням та реаліям. Просимо враховувати це при читанні та подальшому використанні. Адміністрація Хмельницького порталу. 

Хмельницький (до 1954 року Проскурів) — місто обласного підпорядкування, адміністративний, економічний і культурний центр Хмельницької області. Розташований у верхів'ї Південного Бугу, на місці злиття з ним річки Плоскої. В місті є залізничні станції Хмельницька і Гречани, автовокзал, аеропорт. Територія сучасного Хмельницького — 70 кв. км. Населення — 113 тис. чоловік. 

Археологічні пам'ятки свідчать, що територія, на якій розташований Хмельницький. заселена ще в давні часи. На околицях міста виявлено поселення трипільської культури (IV—III тисячоліття до н. е.).

Точний час заснування міста невідомий, але писемні джерела дають підстави твердити, що вже на початку XV ст. перші жителі оселилися на східному березі річки Плоскої, де вона зливається з Південним Бугом. Оточене з півночі Південним Бугом, з заходу — Плоскою, зі сходу й півдня — непрохідним болотом, на цьому захищеному природою острові існувало поселення. Навколо нього було викопано глибокий рів. За переказами назва річки і слово «рів» склали назву цього поселення. З ХVIІІ ст. у документах за ним офіційно закріпилася назва — Проскурів.

У 1434 році польські феодали захопили західну частину Поділля. На той час, коли Плоскирів згадується в документах (1493 рік), він був невеликим населеним пунктом з дерев'яною фортецею і сторожовим гарнізоном, де проживало понад 100 чоловік місцевого населення, яке платило податок до польської королівської казни від 7 димів. Тут розміщувався гарнізон — загін озброєних жовнірів, які забирали в селян хліб, худобу, одяг, вимагали від них сало, м'ясо, гроші. Коли місцеве населення не виконувало цих вимог, жовніри чинили жорстоке насильство: вбивали, катували, кидали у в'язницю, забирали все майно.

У 1550 році польський король Сигізмунд II Август подарував поселення за військову службу кам'янецькому старості, хорунжому Мацею Влодці. В 1578 році король Стефан Баторій видав грамоту власнику Плоскирова на проведення двох ярмарків у рік і щонедільних торгів. Після смерті Мацея Влодки місто неодноразово передавалось різним феодалам за військову службу. Розташований поблизу Чорного шляху, Плоскирів зазнавав частих розбійницьких нападів кримських татар, особливо він був спустошений у 1512 і 1593 роках. Зростанню населеного пункту заважали нескінченні побори феодалів. Тому протягом XVI—XVIII ст. не раз спалахували антифеодальні виступи. З наближенням 1595 року селянсько-козацького війська Северина Наливайка трудовий люд надавав йому всіляку підтримку, чимало жителів приєдналося до нього.

В період визвольної війни українського народу проти польсько-шляхетського панування, в якій брало участь населення Плоскирова, в його околицях відбувались вперті бої повстанців з ворожими військами. У вересні 1648 року повстанське військо на чолі з Максимом Кривоносом, йдучи з-під Кам'янця-Подільського на Пиляву, штурмом взяло Плоскирівську фортецю і розгромило шляхетську залогу. В липні 1649 року в районі Плоскирова—Чорного Острова полк Данила Нечая завдав поразки шляхетським загонам подільського каштеляна Лянцкоронського. Влітку 1653 року Богдан Хмельницький, готуючись до бою з військами коронного гетьмана, зосередив свої війська у районі Плоскирова, жителі якого поповнили загони повстанців.

Під час 27-літнього турецького панування в краї тяжка доля не минула й Плоскирова. Його неодноразово руйнували польські й татарські загони. В кінці XVII ст. тут мешкало лише кілька жителів. Після залишення турками Поділля корінне населення повернулося з Волині й Галичини в рідні місця. Йому й належала головна роль у відродженні населеного пункту. Прибули в свої маєтки й польські магнати. Вони привезли до Плоскирова переселенців з Мазовецького воєводства. Їх «до кращих часів» звільнили від податків.

Наприкінці XVII — на початку XVIII ст. важливого значення в Проскурові набувають кустарні промисли, особливо кушнірський, кравецький, ткацький, чоботарський, ковальський і бондарський. Розвиваються торговельні зв'язки з іншими населеними пунктами. На проскурівських торгах можна було зустріти купців з Дубна, Луцька та інших міст.

Польсько-шляхетська політика була спрямована на дальше покатоличення населення Проскурова. В суді й діловодстві запроваджувалась польська мова. Польська шляхта відновлювала тяжкий соціальний, національний і релігійний гніт, який існував до визвольної війни. У відповідь на це на Правобережжі спалахнули нові селянські повстання. В районі цих подій опинився й Проскурів. Населення його брало активну участь у повстанні 1664—1665 рр. У 1702—1704 рр. під керівництвом Семена Палія повстанці прогнали шляхту аж до Сатанова. В січні 1703 року відбувся запеклий бій повсталих селян з коронними військами. Повстанці зазнали в ньому поразки, але їх боротьба відновилася з новою силою в 1704 році під керівництвом Федора Шпака. Незважаючи на криваві репресії польсько-шляхетських властей і католицької церкви проти повстанців, у 1734 році спалахнуло нове повстання. Найбільш активно діяли загони на чолі з Верланом і Медведем.

У другій половині XVIII ст. у Проскурові відбувається дальший розвиток ремесла і торгівлі. В місті налічувалося близько 300 будинків, проживало понад 1800 чоловік населення. Поруч з цехами діяли ремісники, які вичинювали шкіри, виробляли мило, свічки, дьоготь, випалювали вапно. Місто славилося ткалями, які виготовляли на продаж килими з рослинним і геометричним орнаментом.

Після возз'єднання Правобережної України з Лівобережною в складі Росії і утворення в 1795 році Подільської губернії Проскурів стає повітовим центром. Затверджується герб міста — на голубому полі три навхрест складених стріли: середня вістрям униз, дві бокові — уверх.

На початку XIX ст. Проскурів все ще був одним з невеликих торговельно-ремісничих центрів Поділля. В 1808 році тут було 5 міщан, що торгували в крамницях з прикажчиками, 48 торговців дрібними товарами і 334 особи, які займалися промислами і торгували без крамниць. Понад 100 міщан жило з кустарних промислів, Серед них переважали мірошники, шевці, ткачі, бондарі, кушніри, ковалі й інші. Близько 120 сімей мали земельні наділи. В місті щороку проводилося три ярмарки, які за товарооборотом і кількістю учасників були на другому місці після знаменитих на Поділлі ярмолинецьких ярмарків.

Розташування в місті повітових установ і військового гарнізону вимагало розгортання будівництва громадських споруд. Зріс попит на робочі руки. Лише в липні 1808 року в Проскурові прийнято на роботу 41 чоловіка з державних селян і безстрокове відпускних солдатів. Згодом у другій чверті XIX ст. в місті виникають капіталістичні промислові підприємства. Серед них заводи: мідних виробів, миловарний, свічковий і тютюнова фабрика. В 1845 році ці підприємства виробили на 17,4 тис. крб. продукції. У той час тут працювало також два цегельні заводи, які давали продукції на 3 тис. крб. Підприємства реалізовували свої вироби на місці і в сусідніх губерніях. Розвиток хлібної і соляної торгівлі сприяв попиту на мішкотару — рядовину. Чимало жителів міста і селян навколишніх сіл займалося її виготовленням. Напередодні реформи 1861 року рядовина, яка була в продажу у Проскурові, оцінювалась сумою близько 50 тис. крб. на рік, а всі промислові підприємства міста виробляли продукції майже на 100 тис. карбованців.

З другої половини XIX ст., а особливо після завершення в 1870 році будівництва залізничної лінії Жмеринка — Проскурів — Волочиськ, економічне життя Проскурова помітно пожвавилося. На кінець XIX ст. кількість промислових підприємств порівняно з дореформеним періодом зросла майже в 10 разів. У 1876 році тут почала працювати механічна майстерня, на базі якої 1898 року виросли чавуноливарний і механічний заводи. У 1891 році став до ладу цукровий завод.

Значно розширилася забудована частина міста. Зростання попиту на будівельні матеріали сприяло розширенню цегельного виробництва. У 1865 році в Проскурові вступив у дію третій цегельний завод. Усі вони в 1887 році випустили 860 тис. штук цегли. Однак це не задовольняло потреб міста. 1899 року завершилося будівництво цегельно-черепичного заводу, потужність якого втроє перевищувала випуск цегли на існуючих заводах. У 1876 році в місті виникла друга тютюнова фабрика. На обох підприємствах в 1885 році було перероблено 4800 пудів тютюну, випущено продукції на 27 тис. карбованців.

У 1897 році 40 промислових підприємств міста виробили продукції на 1331 тис. крб., або в 13,3 раза більше, ніж у дореформений період. З ростом промисловості кількість робітників у місті збільшилася майже в 9 разів і на кінець XIX ст. становила 833 чоловіка. Зростала й кустарна промисловість. У 1897 році в місті працювало 1417 ремісників, переважно шевців, кравців, столярів, ковалів, бондарів, слюсарів, пекарів, різників.

Протягом 70—90 рр. Проскурів стає одним із найбільших на Поділлі пунктів хліботоргівлі. В кінці XIX ст. з залізничної станції Проскурів щороку вивозилось близько 1344 тис. пудів хліба.

Розвиток промисловості, кустарних промислів і торгівлі сприяв зростанню населення міста, яке в 1897 році становило 22855 чоловік.

З розвитком капіталізму і появою резервної робочої сили експлуатація робітників на промислових підприємствах та учнів у ремісничих майстернях досягла неймовірних масштабів. Робочий день тривав по 16—18 годин. Умови праці були важкі, не додержувалось елементарної техніки безпеки. В той же час заробітна плата робітників у 70—90 рр. становила 60—70 копійок на день, жінок — 35—40 копійок, а підлітків — у 2—2,5 раза менше.

Робітники протестували проти нерівної оплати за однаково виконану роботу, несвоєчасної виплати заробітної плати, важких умов праці, поганого харчування тощо. В 60—70 рр. найбільш поширеною формою протесту робітників було самовільне залишення виробництва. Так, у липні 1867 року проскурівський повітовий справник повідомляв губернатору про залишення роботи артіллю у складі 43 робітників.

У пореформений період революційну роботу серед робітників, ремісників і селян провадили народницькі організації. В 1870 році в Проскурові почало діяти відгалуження народницької «Кам'янець-Подільської комуни». Народники розгорнули енергійну діяльність по розповсюдженню в Росії і на Україні політичної літератури, яку одержували з-за кордону. В 1873 році один з організаторів народницької «Кам'янець-Подільської комуни» Іван Мокрієвич приїхав з своїм братом Володимиром до Проскурова. 31 грудня проскурівський повітовий справник доносив подільському губернатору, що «...сини поміщика Мокрієвича з села Луки Барської, Іван та Володимир Мокрієвичі 22 листопада в Проскурові мали зустріч із злочинцем, який привіз нелегальну літературу».

На дальший розвиток революційного руху в Проскурові великий вплив мала ленінська «Искра» та її поширення в місті. У 1902 році тут створюється соціал-демократична група, яка на початку 1905 року перетворюється в організацію РСДРП. Її опорними пунктами стали залізнична станція і депо Гречани, чавуноливарний, механічний та цукровий заводи. Організація мала довірених людей майже на всіх підприємствах, у ремісничих майстернях та в деяких навчальних закладах міста.

Під впливом революційних подій, що відбувалися в країні, і під керівництвом організації РСДРП 13 липня 1905 року застрайкували робітники чавуноливарного і механічного заводів. Вони вимагали 10-годинного робочого дня, підвищення заробітної плати підмайстрам на 15 проц., учням на 20 проц., ливарникам — 5 коп. на

[сторінка відсутня]

Другого дня за рішенням Ради відбулася демонстрація військ та робітників міста, яка проходила під гаслом встановлення демократичної республіки, запровадження 8-годинного робочого дня, укладення миру. Після демонстрації робітники міста за допомогою солдатів визволили з тюрми політичних в'язнів і заарештували деяких представників царської влади. Одночасно створювались установи Тимчасового уряду для захисту інтересів поміщиків і капіталістів.

Меншовики, есери, націоналістичні елементи, що пролізли до Ради робітничих і солдатських депутатів, робили все, щоб загальмувати розвиток революційних подій у місті і повіті та перетворити Раду на знаряддя буржуазії. Більшовики рішуче виступали проти цього. Під їх впливом Проскурівська Рада провела в життя рішення про підвищення заробітної плати робітникам, скорочення робочого дня, нормоване споживання продовольчих товарів. За вимогою Ради і комітету солдаток Проскурівська міська дума змушена була схвалити рішення про видачу сім'ям солдатів, що перебували на фронті, грошового пайка в сумі 20 крб. за рахунок коштів, які надходили від оподаткування міської буржуазії.

Командування фронту з допомогою угодовських партій розгорнуло шалену пропаганду за наступ на всіх фронтах. До Проскурова прибув загін козаків, щоб умовити солдатів розташованих у місті частин 7-ї армії виступити на фронт. На мітингу представники командування кликали до наступу, однак їх промови не мали успіху. Більшовицькі гасла «Геть імперіалістичну війну!», «Вся влада Радам!» були підхоплені дружним солдатським «ура!». Розлютовані козаки з криками «Бий німецьких шпигунів!» кинулися з оголеними шаблями на більшовицьких агітаторів. Солдати оборонили більшовиків і зажадали, щоб козаки негайно покинули місто, бо ніхто не поручиться за їх життя. Після цього в місті відбулася антивоєнна демонстрація, в якій взяли участь проскурівські робітники та солдати гарнізону.

І все ж частини проскурівського та інших гарнізонів змушені були виступити на фронт. Але наступ захлинувся у солдатській крові. Проти частин, які залишили фронт, було направлено найбільш віддані Тимчасовому урядові ударні батальйони. Вони жорстоко розправилися з революційними організаціями міста. Так, 16 липня без суду було розстріляно голову і секретаря виконкому робітничих дружин — Попова і Ціслюка. Для придушення «бунтівників» до міста зігнали майже всі війська з навколишніх населених пунктів.

В ході боротьби з контрреволюцією росла і міцніла більшовицька організація Проскурова. В липні 1917 року вона остаточно розмежувалася з меншовиками, а на початку серпня була затверджена Південно-Західним обласним комітетом РСДРП(б). На той час в її лавах перебувало та активно діяло 200 чоловік. До складу президії більшовицької організації входили М. М. Дерманер (голова), М. Г. Резников (секретар), Т. Є. Чекерда, С. С. Крутошинський та інші.

Після розгрому корніловщини вплив більшовиків у Проскурівській Раді значно зріс. Частина депутатів, яка до цього займала нейтральну позицію, перейшла на бік більшовиків. В кінці жовтня відбулися перевибори Ради) Робітники і революційне настроєні солдати гарнізону подали свої голоси за більшовиків. 7 листопада 1917 року газета «Пролетарская мысль» писала: «В Проскурові після перевиборів Рада стала більшовицькою. Вона має радіотелеграф, за допомогою якого регулярно одержує відомості з Петрограда». Головою виконавчого комітету Ради обрано армійського більшовика Циганкова. До Проскурова прибув як комісар 7-ї армії делегат II Всеросійського в'їзду Рад І. Васянін. Робітники міста А солдати гарнізону, перед якими виступав І. Васянін, палко вітали рішення з'їзду та утворення Радянського уряду — Ради Народних Комісарів на чолі з В. І. Леніним. Одночасно робітники й солдати вимагали переобрання армійського комітету, бо він не відбивав настроїв солдатських мас 7-ї армії. Відчувши свій кінець, армійський комітет у змові з представниками Центральної ради і колишніми представниками Тимчасового уряду готувався до захоплення влади в місті та керівництва в армії. 19 листопада 1917 року питання про ситуацію, що склалася в місті, обговорювалося на спільному засіданні Ради депутатів трудящих, комітету РСДРП(б) і штабу Гречанської Червоної гвардії. Щоб упередити виступ контрреволюційних козачих частин, вирішено було домовитися з комітетом 6-го Фінляндського полку про його передислокацію з Чорного Острова до Проскурова.

Козачі частини залишили місто ще до приходу полку, ударні батальйони роззброїли фінляндці, армійський комітет був заарештований. З прибуттям фінляндців у місті відбувся мітинг, на якому проголошено перехід влади до Ради робітничих, селянських і солдатських депутатів. За ініціативою ревкому 6-го Фінляндського полку, Проскурівського комітету РСДРП(б), виконкому Ради 20 листопада в Проскурові створено військово-революційний комітет 7-ї армії. Йому підпорядковувались усі міські та сільські ревкоми, а також загін Гречанської Червоної гвардії, створений за ініціативою Проскурівської організації РСДРП(б) у жовтні 1917 року. Газета «Известия» військово-революційного комітету 7-ї армії, що виходила в Проскурові з 23 листопада, в своєму першому номері опублікувала декрети Радянської влади про землю і мир та «Декларацію прав народів Росії».

Події в Проскурові збудоражили Центральну раду. Петлюра вимагав від командуючого 7-ю армією надіслати до Проскурова козачий полк для придушення революційного виступу солдатів. Ревком армії відповів, що турбуватися про місто, в якому встановлено належний порядок, немає потреби. Всі спроби представників Центральної ради захопити владу в місті та керівництво в 7-й армії успіхів не мали. Проскурів став центром, як тоді говорили, солдатської Радянської республіки.

В ході боротьби за перемогу соціалістичної революції Проскурівська організація РСДРП(б) перетворилася на одну з найбільших партійних організацій Поділля. В кінці листопада 1917 року в її лавах перебувало понад 400 членів партії. На початку грудня трудящі маси міста й повіту рішуче виступили проти Центральної ради. Вони вимагали скликання Всеукраїнського з'їзду Рад і утворення Українського Радянського уряду. Делегатом на Всеукраїнський з'їзд Рад і Всеукраїнську партійну нараду більшовиків від Проскурівської Ради депутатів трудящих і організацій РСДРП (б) було обрано М. М. Дерманер. На той час у Проскурівській організації вже налічувалося близько тисячі членів партії.

Виконуючи наказ першого Радянського уряду України, загін Гречанської Червоної гвардії з виготовленим залізничниками бронепоїздом брав активну участь у боях за визволення республіки від військ Центральної ради. В ніч з 17 на 18 лютого 1918 року надійшло повідомлення про підхід до Волочиська військ імперіалістичної Німеччини, яким Центральна рада віддала на пограбування Україну. Наступного дня в Проскурові відбулося розширене засідання виконкому Ради депутатів трудящих і комітету РСДРП(б). На порядку денному стояло питання «Про внутрішнє і зовнішнє становище країни». Після його обговорення прийнято рішення про те, хто з комуністів і радянських активістів мав іти на фронт, а хто залишиться в місті для підпільної роботи. Виконуючи це рішення, залізничники відправили з Гречан до Жмеринки всі діючі паровози й вагони. Щоб затримати просування окупантів з Волочиська, відрядили підривну команду із завданням зірвати залізничні мости. Виконуючи завдання командування Червоної Армії, гречанські червоногвардійці залишили станцію і з боями відступили на територію Радянської Росії.

В кінці лютого в Проскурові вже хазяйнували австро-німецькі війська та війська Центральної ради. Більшовики, що пішли в підпілля, очолили боротьбу трудящих проти окупантів та їх прислужників. На початку липня залізничники Проскурова відмовилися вивозити хліб з України до Австрії. Окупанти підвели бронепоїзд і обстріляли місто. Ця подія викликала велике обурення; Підпільники закликали робітників станцій Проскурів і Гречани підтримати загальний страйк залізничників України. Члени підпільних організацій роз'їхалися в усіх напрямках Поділля. Бюро преси НКВС РРФСР 18 липня повідомляло про мітинг на Подільській залізниці, учасники якого вимагали відновлення Радянської влади на Україні та виведення австро-німецьких військ. У вересні 1918 року відбувся об'єднаний пленум більшовицьких організацій Проскурова і Гречан. В його роботі взяли участь представники Подільської залізничної комуни, організованої бійцями Гречанської Червоної гвардії. Вони прибули з Воронежа, де в той час перебувала комуна, щоб взяти безпосередню участь у підготовці повстання проти окупантів та гетьманщини. Однак прийняті рішення виконати не пощастило. Наступного дня обидві організації були розкриті, а комітет у повному складі заарештований з усіма матеріалами, грішми і печаткою. Незважаючи на це, підпільники, що залишилися на волі, у вересні— жовтні розгорнули активну революційну роботу серед населення міста, залізничної станції і навколишніх сіл.

Після того, як австро-німецькі загарбники і гетьманщина зазнали краху, владу на Поділлі захопила буржуазно-націоналістична Директорія. Але її відмовилися визнати трудящі Проскурова. В листопаді 1918 року тут виник підпільний ревком, який очолив боротьбу робітничо-селянських мас проти Директорії — захисниці інтересів буржуазії, поміщиків і куркулів.

Щоб сприяти просуванню радянських військ, які після визволення Києва розгорнули наступ на Правобережній Україні, штаб головнокомандуючого повстанськими радянськими загонами Поділля, очолений комуністом М. Ткачуком, 10 лютого 1919 року видав наказ про початок повстання проти Директорії у ніч з 14 на 15 лютого. Губпартком прийняв рішення про переїзд з Вінниці до Проскурова, де були реальні сили, здатні перешкодити вивезенню Петлюрою багатств з України.

У визначений строк у Проскурові почалося повстання. До робітників приєдналися солдати деяких петлюрівських частин. Повстанці зайняли пошту, телефон, телеграф, в'язницю та адміністративні установи, заарештували повітового коменданта та інших чиновників Директорії. Влада в місті перейшла до Ради робітничих і солдатських депутатів. Революційні загони розгорнули наступ проти петлюрівців, які зосереджувалися в районі залізничної станції, інтенсивним і влучним артилерійським вогнем розгромили їх військові ешелони. Та ворогові вдалося перекинути по залізниці запорізьку козачу бригаду, гайдамацький полк, батальйон залізничної оборони і направити їх проти повстанців. Перевага виявилася на боці петлюрівців, які жорстоко розправлялися з повстанцями і населенням міста.

Внаслідок стрімкого наступу 1-ї Української радянської дивізії Директорія втекла з Вінниці до Проскурова. Але тут проти неї 21 березня знову спалахнуло повстання. Директорія залишила місто, а Проскурів зайняли повсталі робітники і партизанські загони. Однак повстанці не змогли утримати місто до приходу радянських регулярних військ. 1-а Українська радянська дивізія змушена була припинити наступ на Проскурів, оскільки Петлюра зосередив у районі Житомира значні сили. Місто визволили війська 2-ї Української радянської дивізії 6 квітня 1919 року.

З перших днів після відновлення Радянської влади в Проскурові розгорнув широку масово-політичну роботу партійний комітет. 21 квітня Проскурівська більшовицька партійна організація обрала міський комітет партії. У волості повіту виїхали його представники, щоб допомогти створити партійні осередки та органи Радянської влади. У квітні в Проскурові відбувся повітовий селянський з'їзд, на якому прийнято рішення про розподіл і засів колишніх поміщицьких земель та накреслено заходи щодо зміцнення Радянської влади.

Для посилення організаційно-партійної роботи велике значення мала повітова партійна нарада, що відбулася 25 квітня 1919 року, і виступ на ній В. П. Затонського, який зосередив увагу на чергових завданнях партійної організації. З ініціативи агітаційно-пропагандистського відділу парткому 27 квітня в Проскурові відкрився міський будинок комуни ім. Леніна, почала виходити газета повіткому партії «Мысль коммуниста», широко розгорнулася підготовка до виборів у місцеві Ради. На мітингах і зборах трудящих партійні і радянські працівники виступали з доповідями та лекціями про поточний момент, налагоджувалась робота шкіл, медичних .закладів, торговельних і комунальних підприємств. На заводах, фабриках, установах почали виникати профспілки. Того року в місті вперше з великим політичним піднесенням відсвяткували Перше травня. Робітничі квартали прикрасились червоними прапорами. Хоч погода була й не сприятливою, на демонстрацію вийшло багато людей, приїхали й селяни з волостей повіту. Протягом травня в Проскурові відбулися з'їзди вчителів, другий повітовий селянський з'їзд і повітовий з'їзд Рад, на яких трудящі палко вітали Радянський уряд та обіцяли якнайшвидше відбудувати зруйновані війною промисловість, транспорт і сільське господарство.

Однак мирний період тривав недовго. Готуючи черговий похід проти Радянської країни, імперіалісти допомогли Петлюрі сформувати нові частини в Галичині. 31 травня 1919 року петлюрівці прорвали фронт 12-ї армії і перейшли в наступ на Проскурівському напрямі. Після напружених боїв радянські війська 6 червня залишили Проскурів. М. О. Щорс одержав завдання ліквідувати прорив. Почалася Проскурівська операція — одна з найбільших на Україні в 1919 році. Після жорстоких боїв радянські війська ліквідували петлюрівський прорив і 6 липня визволили місто. Об'єднавши сили з зунрівською галицькою армією, петлюрівці в другій половині липня знову перейшли в наступ і в кінці місяця захопили Проскурів.

У грудні 1919 року місто зайняли польські інтервенти. Під керівництвом більшовицької організації міста, яка працювала в підпіллі, розгорнулась боротьба проти іноземних загарбників. Під час відступу пілсудчиків вона організувала диверсії на залізничних ділянках Комарівці—Сербинівка та Деражня—Богданівці. На світанку 6 липня 1920 року Проскурів визволили частини 8-ї Червонокозачої дивізії під командуванням В. М. Примакова. 9 липня перемогу кіннотників закріпили частини 60-ї стрілецької дивізії.

У напружених боях з внутрішніми і зовнішніми ворогами було завойовано ще один перепочинок для мирної праці і відбудови господарства. 14 серпня 1920 року в Проскурові відбувся комуністичний суботник, в якому взяло участь близько З тисяч чоловік. Трудящі міста виконали роботу на залізничних станціях Проскурів та Гречани, оцінену на 531 тис. крб. Газета «Красное знамя» відзначала, що на іншому суботнику, який відбувся 21 серпня, виконано робіт на суму 324 тис. карбованців.

Повітовий партійний комітет надавав великого значення розгортанню масової політичної роботи серед трудящих мас міста і повіту. У серпні в Проскурові відбувся повітовий з'їзд селянської молоді, який прийняв рішення про створення в селах осередків спілок молоді. На 5 вересня в Проскурівській організації комсомолу вже налічувалося 60 чоловік.

Наприкінці вересня 1920 року білополяки знову захопили Проскурів. З допомогою їх штиків сюди повернулися й петлюрівці. 10 листопада радянські війська 14 армії перейшли в наступ, а 18 листопада окрема кавалерійська бригада Г. І. Котовського зламала опір петлюрівців і остаточно визволила місто.

Почався період мирного будівництва. Організуючою і спрямовуючою силою в боротьбі трудящих за відбудову народного господарства була міська партійна організація, очолювана повітовим партійним комітетом, який розгорнув роботу через два дні після визволення міста. В боротьбі за відродження економіки міста партійна організація зростала й міцніла. Якщо в кінці 1920 року в її лавах налічувалося 183 комуністи, то в 1921-му їх було 280. 18 листопада 1920 року почав працювати і повітовий ревком. До його складу увійшли секретар парткому Олехнович, І. Гуминський, О. Осипов, М. Є. Зеленський, Кольцов та інші. Головою ревкому був І. Турчинський.

До кінця 1920 року ревком взяв на облік усі промислові підприємства, визначив їх виробничу придатність. Одночасно обліковано будівельні матеріали, сировину й напівфабрикати. У той же час відділи ревкому завершили облік усіх фахівців народного господарства.

В першій половині лютого 1921 року відбувся другий повітовий з'їзд Рад. З того часу ревком передав свої повноваження обраному з'їздом виконкому Ради. Головою виконкому обрали І. Турчинського.

Комуністи і всі трудящі міста схвально зустріли рішення Х з'їзду РКП(б) про перехід до нової економічної політики, скерованої на дальше зміцнення диктатури пролетаріату і перемоги соціалізму. Великі промислові підприємства було передано відповідним республіканським трестам, а частину об'єднано в державні комбінати. Так, до складу комбінату № 3 входили: дріжджево-винокурний, пивоварний, ливарно-механічний і цегельний заводи, тютюнова фабрика. Щоб якнайшвидше відбудувати промисловість, повітова рада народного господарства передала дрібні підприємства в оренду приватним, особам і кустарям. Завдяки цим заходам уже в першій половині 1922 року ринок одержав необхідні товари широкого вжитку.

Однак ліквідацію господарської розрухи серйозно ускладнило стихійне лихо — неврожай 1921 року на Поволжі і півдні України. Мільйони людей потребували негайної допомоги. 10 серпня 1921 року в місті утворився комітет допомоги голодуючим, який очолив член повіткому О. Нефоросний. У квітні 1922 року до фонду голодуючих надійшло 164 млн. крб. і 12 500 пудів зерна. Крім того, було взято на утримання близько 500 дітей, які прибули з районів, охоплених голодом. Вже за рік, що минув з часу Х з'їзду, народне господарство міста мало помітні успіхи в своєму розвитку. Відремонтовані і стали до ладу ливарно-механічний та цегельний заводи, тютюнова фабрика, перевиконав виробничу програму дріжджево-винокурний і пивоварний заводи. Цьому сприяли велике трудове піднесення, що захопило робітників, режим економії, надходження коштів за оренду дрібних підприємств.

Останні два роки відбудовного періоду були роками інтенсивного розвитку промисловості. У виробничому сезоні 1924 року вступив в дію цукровий завод. У наступному сезоні він прийняв 1000 берковців цукрових буряків, виробивши 321 тис. пудів цукру — втроє більше, ніж у 1924 році, а в 1926 році — втроє більше, ніж у 1925-му. Почали працювати деревообробна фабрика, вальцьовий млин, круп'яний завод та інші підприємства.

З березня 1923 року Проскурів — центр округу. Тут створюється окружний комітет партії. З перших днів своєї роботи окружком зосередив основну увагу на зростанні партійних лав і зміцненні їх організацій. Крім Гречанської і Проскурівської залізничних, у жовтні 1923 року виникла партійна організація на цукровому заводі. В наступному році, під час ленінського призову, до лав Комуністичної партії прийнято понад 130 робітників від верстата, в т. ч. 80 робітників-залізничників. Це значно поліпшило соціальний склад міської партійної організації, сприяло зростанню партійних лав на виробництві. В кінці 1926 року в місті вже працювала 21 партійна організація, з яких 8 було на підприємствах, у т. ч. на механічному заводі, електростанції, деревообробній фабриці.

Завдяки величезній роботі партійних організацій і героїчним зусиллям робітників промисловість міста на кінець 1925 року за валовою продукцією досягла рівня довоєнного часу. Розвивалася кустарна промисловість, у якій було зайнято 30,3 проц. населення міста. На кінець відбудовного періоду створено 4 кустарно-промислові артілі і 9 артілей інвалідів, що об'єднували понад 400 кустарів. Найбільш поширеними промислами на той час були бондарство, столярство, обробка шкір, виготовлення меблів, кожухів, шапок, слюсарно-токарських і ковальських виробів.

Одночасно з відбудовою промислових підприємств відроджувався і залізничний транспорт. Прикладом самовідданої праці були залізничники станції і депо Гречани. Нерідко вони працювали по дві зміни, не виходячи з майстерень. Протягом 1921—22 років не було місяця, щоб не відбулося по 2—3 суботники. Велику допомогу залізничникам станцій Гречани і Проскурів у відбудові полотна залізниці й мостів подала міська комсомольська організація та частини Червоного козацтва, розташовані в місті і на його околицях. План відбудовних робіт обох станцій до кінця 1924 року було перевиконано. У 1925 році на ст. Проскурів прийнято 1414 тис. пудів різних вантажів, відправлено з неї 829 тисяч. До міста надходили, головним чином, залізо, кам'яне вугілля, сіль, гас, відправлялися зерно, худоба, ліс.

У роки відбудовного періоду підвищилася реальна заробітна плата трудящих. Лише в 1924—1925 рр. зарплата робітників Проскурова зросла на 35 процентів. Незаперечним і переконливим показником поступового поліпшення життя трудящих було всебічне зростання роздрібного товарообороту, який на кінець 1925 року досяг 4455 тис. крб. При цьому значні зміни сталися і в самій торгівлі. Частка товарообороту державної і кооперативної торгівлі становила 51 проц. Зростало членство в споживчій кооперації. На 1 жовтня 1925 року в Проскурівському робітничому кооперативі було 2352 пайовики, а на 1 жовтня 1926 року — 3499. Щоб задовольнити потреби населення в індивідуальному будівництві, державні і кооперативні організації міста в 1926 році закупили на Київському контрактовому ярмарку різних будівельних матеріалів на 1 млн. крб. і одночасно реалізували на 400 тис. крб. різних сільськогосподарських продуктів.

Зросла кількість лікувальних закладів. У 1921 році почали працювати амбулаторія, медпункт, лікарня, дві аптеки, дитяча і жіноча консультації. В наступному році відкрився пологовий будинок, дитяча поліклініка та ще дві аптеки. Наприкінці 1925 року діяла амбулаторія, дві поліклініки, 2 медпункти, 2 лікарні на 65 ліжок, дитяча і жіноча консультації, дитяча поліклініка, 9 аптек, двоє ясел, три садки; працювало 25 лікарів та 87 чоловік середнього медперсоналу.

Тоді ж зроблено перші кроки і на шляху культурної революції. 1921 року розгорнули роботу 4 школи. В 1925/26 навчальному році їх було вже 9, у т. ч. 5 семирічних. Для підготовки педагогічних кадрів 1921 року створено постійні курси, які 1925 року реорганізовано в педагогічний технікум. Медичну школу, що існувала в місті з 1922 року, перетворено на медичний технікум.

Багато уваги приділялося боротьбі з безпритульністю, створенню відповідних умов для життя дітей, що прибули з районів, охоплених посухою. В 1921—22 рр. у місті було 7 дитячих будинків, де виховувалося близько 800 дітей, та спецбудинок, в якому жили й навчалися хворі діти. Наступного року, після повернення дітей до районів Поволжя і півдня України, кількість дитячих будинків зменшилася до 5, а дітей у них — до 300. 1923 року в Проскурові відкрився будинок робітників-підлітків, де діти одержували загальноосвітні знання і набували фаху. Школа мала дві майстерні по дереву і металу. Виробничу практику учні проходили на чавуноливарному заводі.

В 1921 році на підприємствах міста розгорнулась робота пунктів для ліквідації неписьменності. В 1925 році таких пунктів було 10, навчалося 298 чоловік. 21 березня 1926 року в урочистій обстановці відбувся перший випуск 42 чоловік, які закінчили школу лікнепу.

1920 року на базі націоналізованого театру розгорнув роботу державний театр, який 1925 року реорганізовано на Український музично-драматичний театр. Свою роботу він почав виставою п'єси Миколи Куліша «97» (режисер В. Рожковський).

У 1921 році в місті відкрилися центральний робітничий клуб, бібліотека і книжкова палата, яка постачала бібліотекам повіту літературу, а школам—підручники. В 1925 році в Проскурові крім театру працювали 4 клуби, сельбудинок, 3 бібліотеки з книжковим фондом 5195 примірників, кінотеатр. Наприкінці наступного року відкрилася окружна бібліотека ім. Дзержинського, книжковий фонд якої становив 4,2 тис. книг. На початку 1927 року тут відкрито окружний сельбудинок.

Велику роль у мобілізації трудящих на відбудову народного господарства міста й повіту відіграла періодична преса. Протягом 1921—1925 рр. у Проскурові виходили газети: «Проскурівські вісті», «Голос селянина», «До будівництва».

Повітком комсомолу випускав одноденну газету «Молодь — голодуючим», а Проскурівський відділ УкрРОСТА — періодичний плакат для робітників і селян «Серп і молот».

Спираючись на успіхи, досягнуті у відбудовний період, трудящі міста приступили до розв'язання нових завдань, поставлених партією і Радянським урядом. Головним серед них було загальне піднесення промисловості й міського господарства, культури і добробуту трудящих. XI окружна партійна конференція, яка відбулася наприкінці 1927 року, відзначила, що виробіток продукції на підприємствах міста невпинно збільшувався, зростала кількість робітників, підвищувалася їх заробітна плата, поліпшувався збут продукції. Від комуністів вимагалось невпинно збільшувати основні капітали підприємств, знижувати собівартість продукції, зосередити головну увагу працівників металообробних підприємств на виготовленні машин для сільського господарства. Вказуючи на перспективи розвитку житлового будівництва в місті, конференція вимагала від комуністів керамічного, введеного в дію в 1927 році Дубівського цегельного заводів та деревообробної фабрики різко збільшити виробіток продукції для місцевих потреб.

Виконуючи взяті зобов'язання, робітники міста добились того, що основні промислові підприємства перестали бути збитковими і невпинно нарощували виробничі потужності. Вже в 1926—27 рр. цукровий завод перевершив довоєнний виробіток. Ливарно-механічний завод, повністю переведений на масове виробництво сільськогосподарських машин і знарядь, давав високі прибутки. Порівняно з 1925/26 господарським роком, у 1928/29 році валовий виробіток продукції збільшився на 250 проц.; на деревообробній фабриці — на 179 проц., керамічному заводі — на 178 проц. Ливарно-механічний завод, прибутки якого 1925 року не досягли й 6 тис. крб., мав їх у 1926-му понад 17 тис. крб., а основний капітал підприємства за цей час зріс з 76 до 105 тис. карбованців.

Успіхи промислових підприємств у період реконструкції дали можливість партійним і радянським організаціям міста спрямувати значні кошти на розширення виробництва, зростання комунального і житлового будівництва. В 1928 році розпочалося спорудження електростанції на 500 кіловат і водопроводу, зводилися нові житлові будинки по вулицях Рози Люксембург, 25 Жовтня.

В роки довоєнних п'ятирічок промисловість міста продовжувала успішно розвиватись. Було розширено й реконструйовано старі і створено нові державні та кооперативні підприємства, збудовано ливарний і реконструйовано інші цехи на ливарно-механічному заводі, внаслідок чого виробництво тут зросло удвічі, а кількість робітників з 145 у 1929 році — до 397 у 1932-му. На базі невеличкої цукерні в 1929 році на кінець першої п'ятирічки створюється кондитерська фабрика, де працювало 178 робітників, які виробляли продукції на 3,5 млн. крб. щороку. Почала видавати продукцію макаронна фабрика, а деревообробна освоїла виробництво меблів. У роки другої п'ятирічки державні й кооперативні підприємства видали продукції більше ніж на 37 млн. крб. На підприємствах працювало понад 3300 робітників. Виникли нові державні підприємства — птахо- і м'ясокомбінат.

З великим піднесенням працювали трудящі міста над здійсненням завдань третьої п'ятирічки. З 1938 по 1940 рік підприємства місцевої промисловості і промкооперації збільшили випуск продукції більш ніж у півтора раза. В 1941 році в місті діяло 17 державних підприємств та 21 підприємство промислової кооперації, на яких понад 10 тис. робітників виробили продукції на 47,7 млн. крб. Одне з найбільших підприємств міста — цукровий завод переробляв близько 8 тис. цнт цукрової сировини на добу. Механічний завод постачав області запасні частини до авто- та сільськогосподарських машин, а також виготовляв деталі устаткування для підприємств коксохімічної промисловості. 14 лютого 1941 року збори партійного активу міста обговорили питання про виконання заходів щодо збільшення виробництва товарів широкого вжитку та продовольства з місцевої сировини. Розглядалося питання про стан комунального господарства міста та його благоустрій у 1941 році. Ставилося завдання повністю використати виділені державою кошти на благоустрій міста, яких було асигновано в 4 рази більше, ніж у попередньому році. Розгорнулись роботи по розширенню водопроводу, будівництву каналізації, спорудженню житла, організації автобусного парку тощо. Питання будівництва і реконструкції промислових підприємств було в центрі уваги міськкому партії та міськвиконкому. 28 травня пленум міськкому КП(б)У заслухав питання про виконання будівельної програми і використання державних капіталовкладень. У 1941 році на будівництво і реконструкцію промислових підприємств міста планували використати 2,9 млн. крб. та на капітальний ремонт 700 тис. крб. Багато коштів виділялось на будівництво м'ясокомбінату, реконструкцію механічного, цукрового і пивоварного заводів, птахокомбінату та інших підприємств. Для спорудження житлових будинків держава того року виділила 1 млн. 800 тис. карбованців.

Широкий економічний та культурний розвиток Проскурова, а також його центрально-географічне розташування стали підставою до того, щоб з березня 1941 року він став обласним центром Кам'янець-Подільської області.

Партійні організації та робітничі колективи весь час тримали міцний зв'язок з селом, допомагали в проведенні колективізації і зміцненні колективних господарств. У 1939/40 рр. міські парторганізації послали на постійну роботу в села для організації колгоспів 133 найкращих комуністів, комсомольців та безпартійних робітників. Профспілкові організації міста діяльно допомагали селу і в культурному будівництві.

Могутнім моральним стимулом у боротьбі за розвиток промисловості стало соціалістичне змагання, яке на промислових підприємствах набуло широкого розмаху в роки перших п'ятирічок. У 1932 році цим рухом було охоплено 3885 чоловік або понад дві третини робітників. Паровозні бригади депо станції Гречани змагалися за спарене водіння паровозів. Бригада в складі машиністів М. Цвігуна і П. Петруняка, яка тільки в березні 1932 року, зекономивши 13,5 проц. палива і 38 проц. мастила, збільшила пробіг паровоза на 18 проц., посіла в республіканському змаганні машиністів четверте місце. Розгортався стахановський рух. У 1939 році на заводах, фабриках і в промартілях міста було 1500 стахановців, які славилися своєю високопродуктивною працею. На 150—250 проц. виконували норми виробітку коваль механічного заводу І. Чабан і токар С. Кутін, апаратники цукрового заводу А. Лисогор і М. Леус, робітниці птахокомбінату А.Фертюк, І. Зак та багато інших.

За роки довоєнних п'ятирічок фактично заново створено комунальне господарство міста. В 1929 році вступили в дію перші 16 км водогону. В наступні роки він збільшився в кілька разів. Дала струм новозбудована електростанція, потужність якої у передвоєнні роки зросла майже втроє. 1937 року почато спорудження нової електростанції на 3 тис. кіловат. За дві перші п'ятирічки в комунальне господарство було вкладено понад 3,5 млн. карбованців.

З 1935 року Проскурів був центром прикордонного округу. За рішенням міськради в березні 1935 року створено 28 квартальних комітетів, реорганізованих згодом у депутатські групи по благоустрою. Навколо 132 депутатів, що входили до цих груп, згуртувався широкий актив з робітників, домогосподарок, студентів і школярів. Тоді ж міськрада затвердила заходи, здійснюючи які, населення міста протягом 1935—1939 рр. упорядкувало і фактично заново створило парки їм. Коцюбинського та ім. Франка, бульвари на вулицях Дзержинського і Шевченка, заклало Піонерський сквер. Було забруковано десятки кілометрів вулиць і тротуарів, висаджено дерева і квіти.

Зростав добробут трудящих, їх потреби в 1941 році задовольняли 110 торговельних закладів міста — магазини, їдальні, буфети, кіоски, річний товарооборот яких становив 63 млн. карбованців.

Значні зрушення сталися і в охороні здоров'я трудящих. Держава не шкодувала грошей на спорудження нових лікувальних закладів, оснащення їх медичною апаратурою. Якщо в 1935 році на охорону здоров'я місто мало 1,6 млн. крб., то в 1939-му — 5,4 млн. крб. За цей же час кількість медичних закладів зросла з 25 до 35. У 1941 році в них працювало 88 лікарів та понад 200 чоловік середнього медичного персоналу. Лікарні мали 750 стаціонарних місць.

Великі зміни відбулися і в культурному житті міста. У 1935/36 навчальному році тут було 12 шкіл, у т. ч. 7 середніх; напередодні війни працювало 13 шкіл і 20 дитячих садків, у яких 262 вчителі навчали й виховували 6300 дітей. Було завершено ліквідацію неписьменності серед дорослого населення.

Завдяки піклуванню партії та уряду зростала кількість закладів культури, невпинно підвищувався рівень їх роботи. В 1941 році шість підприємств мали свої робітничі клуби. Працювали драматичні, музичні, танцювальні та інші гуртки. На обласних оглядах відзначилися творчі колективи клубів механічного заводу та залізничної станції Проскурів. Діяли 2 кінотеатри, краєзнавчий та санітарно-освітній музеї. Плідне працював Український музично-драматичний театр ім. Г. І. Петровського. Відкрита наприкінці 1926 року міська бібліотека ім. Дзержинського в 1939 році налічувала близько 52 тис. книжок. Від неї у 1937 році виділилася дитяча бібліотека з фондом 18 тис. книжок. Тільки за роки другої п'ятирічки на придбання книг для бібліотек асигновано 51,7 тис. карбованців.

Протягом довоєнних п'ятирічок у Проскурові друкувалося чимало видань. Так, у 1927—1929 рр. видавалися бюлетені окрплану та окрстаткомітету «Економіка і статистика Проскурівщини» та інші. В 1941 році виходила обласна газета «Червоний кордон» і молодіжна газета, заступником редактора якої, а потім відповідальним редактором працював відомий український письменник-гуморист Ф. Ю. Маківчук.

Трудящі міста, як і весь радянський народ, брали активну участь в обговоренні Основного закону країни — Конституції СРСР та в передвиборних кампаніях. Достроковим виконанням виробничих завдань зустрічали вони вибори до радянського парламенту". У дні виборів трудящі одностайно голосували за кандидатів блоку комуністів і безпартійних.

Міськком партії та міськвиконком намічали провести в 1941 році велику роботу щодо дальшого розвитку промисловості, комунального господарства, культури й освіти. Та цим планам не судилося тоді здійснитись, їх перервав віроломний напад на Радянську країну німецько-фашистських загарбників. 22 червня 1941 року на підприємствах, в організаціях і установах міста відбулися мітинги протесту проти підлого фашистського нападу. Машиніст Т. Плаксін, паровозний диспетчер О. Головін з Гречанського паровозного депо, робітники цукрового заводу М. Кирилов і С. Томусяк та багато інших заявили, що готові віддати всі сили і навіть життя для перемоги над ворогом. Біля військкомату вишикувалася черга добровольців, які бажали негайно йти на фронт. До санітарних дружин міста протягом першого дня добровільно записались 65 домогосподарок міста.

На підприємствах і в організаціях створювалися групи самооборони.

Підприємства і промислові артілі одразу перебудували свою роботу на воєнний лад. Жінки заміняли чоловіків, які пішли до армії. Хлібозавод, м'ясокомбінат, кондитерська фабрика, механічний і круп'яний заводи, промислова артіль «Луч» та інші підприємства достроково виконали свої піврічні плани. Особливу винахідливість і героїзм виявляли залізничники Гречанськога вузла та станції Проскурів, відправляючи ешелони а військами і бойовою технікою на фронт, а поранених бійців у тил. Вони застосовували швидкісну обробку і водіння поїздів з випередженням графіка, формували великовагові состави. Диспетчери Гречанського відділення залізниці В. Д. Берчак та П. П. Редько були одними з перших, хто застосував т. зв. пакетний графік пропускання составів (групами то в одному, то в другому напрямі), відправляючи їх з мінімальними інтервалами та із застосуванням живої сигналізації. За воєнним графіком передбачалося пропускати на одній з складних ділянок Ярмолинці—Гусятин 8 пар поїздів на добу, а В. Д. Берчак 5 липня прийняв 20, П. П. Редько — 18; 6 липня на цій же ділянці пропущено 45 поїздів.

На Південно-Західному фронті проходили важкі бої. Радянські війська з боями відходили на схід. 8 липня німецько-фашистські загарбники зайняли Проскурів, одразу запровадивши режим насильства і терору. Окупанти закрили заклади культури і школи, а їх приміщення зайняли під казарми та склади. Почалися масові арешти комуністів, комсомольців, радянських активістів. За містом, у селищі Раковому, фашисти створили концентраційний табір, де за колючим дротом тримали радянських, військовополонених.

Радянські люди не скорилися ворогові. З перших днів окупації в місті виникло 9 антифашистських підпільних груп молоді. У вересні 1941 року колишній секретар Чернівецького райкому партії М. А. Храновський об'єднав їх в одну підпільну організацію, яку, крім нього, очолювали члени підпільного комітету комсомольці П. А. Вітанов, П. М. Семенюк, Ф. В. Назаров, Й. І. Селіванов.

Свою діяльність підпільники спрямовували на створення нових підпільних груп. У вересні 1941 року виникли підпільні групи на станції Проскурів, керовані М.-1. Близнюком і В. П. Пітиком, на деревообробній фабриці — Й. І. Селівановим.

На цукровому заводі діяла група Г. М. Мацькова та М. І. Алексеева, створена в серпні. В листопаді розгорнула роботу група при конторі «Плодоовоч», яку очолили М. І. Чернишенко, А. І. Кучерявенко і А. З. Копитин, а в грудні — на радіовузлі під керівництвом Б. Е. Дмитрука. В той же час розпочала активну діяльність група на станції Гречани під керівництвом комуністів Л. А. Пірковського і В. І. Ручковської. Підпільники протягом осені 1941 року знищили 3 і вивели з ладу 10 паровозів. На початку 1942 року розгорнули роботу підпільні групи на Гречанському торфопідприємстві, в птахокомбінаті, банно-пральному комбінаті, пожежному депо, хлібозаводі, лікарні.

Протягом 1941—1942 рр. підпільники зібрали чимало зброї та боєприпасів у місцях оборонних боїв наших військ проти німецько-фашистських загарбників. На початок 1943 року вони дістали таким чином 171 гвинтівку, 10 кулеметів, 16 автоматів, 400 гранат, 12 тисяч патронів, багато толу. Усім цим скористалися створені комітетом диверсійні групи .

Великого значення надавала Проскурівська підпільна організація виготовленню і розповсюдженню листівок, що в жорстоких умовах окупаційного режиму було однією з основних форм масово-політичної роботи серед населення. Вже в серпні 1941 року П. М. Семенюк і П. А. Вітанов приймали по радіо повідомлення Радінформбюро і розмножували їх від руки по 150—200 примірників. Незабаром М. А. Храновський дістав друкарську машинку, на якій було виготовлено 6 листівок по 1000 примірників. Ці листівки підпільники розклеювали на будинках і вагонах поїздів, розкидали на базарі, передавали в села.

Комітету потрібні були різні бланки для виготовлення документів. Наприкінці 1941 року він направив М. М. Ченаш на роботу до міської друкарні, давши їй завдання організувати підпільну групу і винести шрифти для створення підпільної друкарні. М. О. Запалацький, майстер складального цеху, М. М. Ченаш, М. І. Трембовецька, Р. І. Кривуля та інші підпільники спочатку не могли винести багато шрифту, надрукувавши лите 6 невеличких листівок. Тоді М. О. Запалацький вирішив готувати набір у друкарні, а вже потім виносити його і друкувати листівки в іншому місці. Незабаром підпільники вже мали досить шрифтів, щоб створити підпільну друкарню. Це завдання доручили П. М. Семенюку й П. А. Вітанову.

Першою листівкою, виготовленою у червні 1942 року підпільниками в друкарні, була «Відозва до населення». Вона закликала радянських людей добувати зброю, йти до партизанських загонів, розгортати боротьбу проти окупантів. У відповідь на спроби гітлерівців мобілізувати робочу силу для рейху підпільники випустили в серпні листівку «Лист до матері з німецької неволі», в якій розповідалось про нелюдські умови праці, знущання над радянськими людьми на фашистській каторзі. В наступних листівках описувалася звіряча розправа гітлерівських катів над мирним населенням, друкувався наказ Верховного Головнокомандуючого до 25-річчя Великого Жовтня, повідомлялося про початок наступу радянських військ під Сталінградом.

Підпільна група міської друкарні передала комітету бланки довідок, що служили населенню паспортами. М. М. Ченаш виготовила штамп для прописки, а коли український шрифт замінили на німецький, вона виготовила новий. Завдяки винахідливості підпільників друкарні, комітет мав понад 700 бланків довідок про непридатність до роботи в Німеччині. Бланками ордерів на вивезення лісоматеріалів підпільники скористалися для зв'язків з партизанами та вивезення їм до лісу зброї.

Проскурівська підпільна організація ще більше активізувала свою діяльність з весни 1943 року, коли в північних районах області створився підпільний Кам'янець-Подільський обком партії. На виконання його постанови про активізацію народної боротьби та організацію нових партизанських загонів Проскурівське підпілля дало цим загонам понад 350 кращих бійців. У них було 14 кулеметів, 160 гвинтівок, 67 автоматів, 600 гранат та інша зброя. В ліси північних районів області відправився загін «Народний месник» під командуванням М. А. Храновського. Півтора місяця він діяв самостійно, а потім злився із з'єднанням І. Є. Скубка. Партизанські загони під командуванням О. С. Поліщука та А. Ф. Клименка діяли самостійно аж до з'єднання з частинами Червоної Армії. Крім того, в самому Проскурові проводили бойові операції створені підпільним комітетом на базі диверсійних груп два партизанські загони: на Гречанському залізничному вузлі під командуванням Л. А. Пірковського та в місті — під командуванням І. В. Аксьонова.

Навесні 1943 року міська підпільна організація зазнала великих втрат. 15 квітня фашисти вбили одного з найактивніших членів комітету П. М. Семенюка, який ішов з міста до партизанського загону. В червні в бою з гітлерівцями в селі Несолоному Житомирської області загинув М. А. Храновський, який повертався до Проскурова після відвідання підпільного обкому партії. Фашисти напали на слід організації. Потрапили до рук гітлерівців і після жорстоких знущань загинули підпільники П. А. Вітанов, О. А. Кшевинська, К. К. Кошарський, М. І. Трембовецька, М. О. Запалацький, І. А. Степаненко, С. П. Сазонов, М. І. Алексеев та багато інших героїв-підпільників.

Підпільний комітет, очолений Ф. В. Назаровим, вже наприкінці травня відновив діяльність організації. Було встановлено зв'язок з підпільниками, які уникли арештів, підібрано конспіративні квартири для зв'язкових та збереження зброї, боєприпасів і листівок. Комітет створив касу, за участю якої подавалась матеріальна допомога сім'ям загиблих підпільників і партизанів, а також членам організації, що працювали нелегально. Не припинялися бойові дії диверсійних груп і партизанських загонів.

Відновила роботу друкарня підпільного комітету. До кінця 1943 року патріоти виготовили ще 13 листівок з повідомленням Радінформбюро про успіхи радянських військ на фронтах, з викриттям брехливих вигадок гебельсівської пропаганди про нібито добрі умови життя і роботи радянських громадян на каторзі в Німеччині та про звірства фашистів над радянськими військовополоненими в таборі Ракової На початку 1944 року, коли за вказівкою обкому партії більшість підпільників пішла до партизанських загонів, друкарню переправили до загону ім. Суворова, що входив до партизанського з'єднання ім. Михайлова.

Підпільні групи міста вживали заходи щодо врятування радянських людей від насильного вивезення до фашистського рабства.Лікарі, які належали до організації, видали 120 довідок юнакам і дівчатам про хвороби і непридатність до фізичної праці. Крім того, партизани міста врятували понад тисячу радянських людей, яких гітлерівці силоміць вивозили до Німеччини"!

Проскурівські підпільники тримали зв'язок і подавали допомогу військовополоненим, 670-ти з них — організували втечу та переправили їх до партизанських загонів. Лише за один рік, з березня 1942 по березень 1943 року, підпільна група хлібозаводу і харчокомбінату передала військовополоненим і підпільникам близько тонни випеченого хліба, 2 тонни борошна, 6 цнт солі та інших продуктів.

У 1944 році Проскурівські партизани і підпільники активно діяли на Гречанському залізничному вузлі та станції Проскурів. Внаслідок диверсій фашистські поїзди з військами та бойовою технікою скупчувалися на підході до станції і ставали зручною мішенню для радянських бомбардувальників. Всього за час дій підпільники пошкодили понад 200 паровозів і близько 200 вагонів, підірвали 2 мости, пустили під укіс 22 ешелони, внаслідок чого було вбито близько 900 солдатів та офіцерів ворога. Партизани і розвідники під керівництвом підпільного обкому партії аж до визволення міста передавали радянським військам цінні відомості про пересування ворожих військ.

Успішно розвиваючи наступ, війська 1-го Українського фронту під командуванням Маршала Радянського Союзу Г. К. Жукова після запеклих боїв 25 березня 1944 року штурмом оволоділи Проскуровом. На ознаменування здобутої перемоги 24 з'єднанням і частинам, які відзначилися в боях за визволення міста, присвоєно звання «Проскурівських», Москва салютувала їм дванадцятьма артилерійськими залпами з двадцяти чотирьох гармат.

Визволений Проскурів лежав у руїнах. Міське господарство зазнало пошкоджень на 68 млн. крб. Крім того, окупанти завдали збитків населенню міста на 15 млн. крб. Устаткування більшості промислових підприємств було вивезене, підірване чи зруйноване, обладнання шкіл, лікарень, культурно-освітніх закладів пограбоване і знищене. Гітлерівські кати розстріляли і замучили в Проскурові 81 600 радянських громадян, у т. ч. 65 тис. військовополонених, вивезли на фашистську каторгу понад 1300 чоловік.

3 величезним ентузіазмом взялися жителі міста за його відродження. В день визволення залізничники працювали на коліях і були готові до прийому та відправки поїздів. Через кілька днів місто одержало світло і воду. Швидко відновив роботу хлібозавод, почали працювати м'ясо- і птахокомбінати, пивоварний завод, меблева фабрикат кілька промислових артілей. Комуністи міста, зібравшись 2 серпня 1944 року на свої перші післявоєнні партійні збори, намітили конкретні заходи, за якими мали відремонтувати і ввести в дію наявні верстати та устаткування на фабриках і заводах, встановити найжорстокіший режим економії, забезпечити підготовку шкіл до навчального року, впорядкувати медичні заклади. Самовіддано попрацювали залізничники. Вони безперебійно постачали фронту все необхідне. На залізниці розгорнулося змагання за водіння великовагових поїздів, застрільниками якого були машиністи Гречанського паровозного депо В. М. Солдатов, Л. Є. Косар, Г. М. Мокренко, Б. І. Нейланд та інші. За зразкове просування вантажів до фронту групу кращих залізничників станцій Гречани і Проскурів відмічено урядовими нагородами.

До серпня 1944 року робітники механічного заводу повністю відновили роботу ливарного цеху, відремонтували і пустили в дію кілька токарних, свердлильних та стругальних верстатів, невелику силову установку. Завод почав випускати запасні частини до сільськогосподарських машин, виконувати деякі замовлення для фронту. Велику потребу в продукції меблевої фабрики мали школи, лікарні, підприємства та організації міста й області. В зв'язку з цим провадились невідкладні роботи щодо розширення виробництва, відновлення енергетичної бази, механізації праці.

За рішенням міськвиконкому вже в травні 1944 року здійснено добудову до існуючого приміщення електростанції, встановлено локомотив для роботи на торфі, а це дало можливість довести потужність станції до 1345 кінських сил. Робітники цукрового заводу зробили все для того, щоб пустити в строк підприємство, заготовити торф на сезон. Слюсар В. А. Дзюбак, котельник М. П. Плейзор, токар Ю. М. Мевх і його син Володимир та багато інших робітників заводу працювали по кілька змін підряд, виконуючи норми на 150—250 проц. Відновлювали роботу промислові артілі, які виробляли мило, фарби, віконну замазку, здійснювали ремонт меблів, возів, взуття, одягу тощо. Відновили роботу понад 35 магазинів, їдалень та інших закладів громадського харчування. Діяли 3 лікарні, пологовий будинок, дві поліклініки. З 1944/45 навчального року працювало 7 шкіл, в яких навчалося близько 3-х тисяч дітей.

Партійні, радянські та комсомольські організації провадили масові недільники, в яких брало участь усе доросле населення і школярі. На мітингах і зборах робітники й службовці зобов'язалися відпрацювати на відбудові міста 450 тисяч людино-годин, у т. ч. неорганізоване населення — 50 тисяч. Випускалися листівки «На відбудові Проскурова», в яких підводилися підсумки зробленого, розповідалося про досвід кращих колективів на недільниках. Міськком партії послав у домоуправління партійних організаторів і агітаторів. Трудящим було вручено 5 тисяч встановлених міськкомом партії та міською Радою «Паспортів відбудовника міста».

Після закінчення війни можливості для відбудови Проскурова розширилися, роботи розгорнулися з більшим розмахом. У його відродженні брала участь уся країна. На підприємства прибували верстати, устаткування, сировина і матеріали з Москви, Уралу, Сибіру. Відкривалися нові державні підприємства і промислові артілі. Якщо на початку 1945 року їх діяло лише 23, то в січні 1947-го — 34. Випуск продукції за той час зріс у півтора раза.

Міськком партії та міськрада надавали великого значення розгортанню соціалістичного змагання серед робітників підприємств за дострокове виконання плану першої післявоєнної п'ятирічки. 14 березня 1945 року пленум міськкому партії обговорив питання про те, як організувати змагання за прикладом підприємств Ленінграда й інших міст країни, краще налагодити масово-політичну роботу серед трудящих. Виконуючи взяті зобов'язання, усі підприємства достроково завершили виробничу програму року. Тим, хто досяг найвищих показників, вручався перехідний Червоний прапор міськкому партії та міськвиконкому. За всіма виробничими показниками колектив гречанських залізничників був одним з кращих на залізниці.

Активними помічниками партійних організацій були комсомольці, які не раз виступали застрільниками соціалістичного змагання. За відмінну роботу в 1946 році комсомольську організацію 4-ї будівельної дільниці нагороджено Почесною грамотою ЦК ВЛКСМ, а 35 комсомольців міста — грамотами міськкому партії та міськвиконкому. Комсомольці та молодь верстатобудівного заводу ім. Куйбишева першими в області включилися в змагання за гідну зустріч XIII з'їзду ЛКСМУ. Ставши на вахту на честь з'їзду, формувальник Б. А. Хаят 31 жовтня 1946 року виконав за зміну 11 норм. Приклад молодих верстатобудівників наслідували понад 1500 комсомольців міста. Понад 30 кращих молодіжних бригад і змін з місяця в місяць були прикладом у праці на підприємствах і транспорті.

Колективи підприємств міста підтримали почин передовиків Москви й Ленінграда в організації бригад відмінної якості, в боротьбі за комплексну економію сировини й матеріалів тощо. На цій основі з року в рік здобувалися нові перемоги, на кінець п'ятирічки 17 підприємств виконали виробничий план за 10 місяців. Вони дали понад план 2,5 млн. крб. прибутків і значно знизили собівартість продукції. Так, на верстатобудівному заводі планову собівартість стругального верстата знижено на 2 проц., на цукровому заводі (центнера цукру) — на 14,5 проц., на цегельному заводі (цегли і черепиці) — на 10 проц. Верстатобудівники зекономили за рік стільки сировини та матеріалів, що з них можна було виготовити додатково на 115 тис. крб. продукції; робітники швейної фабрики — 200 дитячих костюмів і 70 дитячих пальт. Протягом першої післявоєнної п'ятирічки підприємства досягли довоєнного рівня виробництва, освоїли нові види продукції. Верстатобудівний (раніше механічний) завод освоїв випуск пневматичних молотів. Цукровий завод вже в другому півріччі 1948 року перевищив довоєнний рівень і переробляв по 8,4 тис. цнт буряків на добу, а 5 листопада переробив 10 тис. цнт сировини. Промислові артілі стали державними підприємствами — швейною і взуттєвою фабриками. Нова паротурбінна електростанція забезпечила місто електроенергією.

Розгорнулося й житлове будівництво. В експлуатацію введено перші багатоповерхові комунальні будинки на вулиці К. Лібкнехта та Рози Люксембург, 39 відомчих житлових будинків. Збільшилася кількість комунальних підприємств. Зростала купівельна спроможність населення. В 1950 році в місті працювало близько 300 підприємств торгівлі і громадського харчування.

На початок 1950 року досягнуто і перевершено довоєнну мережу медичних, навчальних і культурно-освітніх закладів.

Своє дозвілля трудящі проводили в упорядкованих парках ім. Коцюбинського та ім. Франка. На підприємствах діяло 7 робітничих клубів, де працювали гуртки художньої самодіяльності, демонструвалися кінофільми, організовувалися вечори відпочинку. В місті діяв капітально відбудований кінотеатр ім. Чкалова, Український музично-драматичний театр ім. Г. І. Петровського, в якому працювали заслужена артистка УРСР Н. І. Колосникова, артисти Е. Г. Колчинський, Г. О. Плоскін та багато талановитих випускників мистецьких закладів, готував високохудожні вистави. У деяких а них, зокрема в «Украденому щасті» І. Франка та «Загибелі ескадри» й «Макарі Діброві» О. Корнійчука брав участь народний артист СРСР А. М. Бучма, який приїжджа з Києва, щоб подати творчу допомогу театру. В місті виходила обласна газета «Радянське Поділля», при якій працює об'єднання молодих літераторів області.

У 1948—1949 рр. за ініціативою комсомольців і молоді на лузі між річкою Плоскою і Гречанами закладено парк, який дістав назву Комсомольського. Методом народної будови споруджено стадіон «Динамо», а також близько 30 волейбольних, баскетбольних й інших спортивних майданчиків.

Трудящі міста успішно перетворювали в життя плани наступних післявоєнних п'ятирічок. Підприємства міста взяли найактивнішу участь у всесоюзному змаганні за зниження собівартості продукції на кожній виробничій операції. Першою включилася в цей рух швейна фабрика. Передовий досвід допоміг проскурівським швейникам вже в 1951 році добитися різкого піднесення виробництва. За 9 місяців вони виконали виробничий план на 119 проц. і дали понад план на 1 млн. 900 тис. крб. виробів. Продуктивність праці робітників за цей час підвищилася на 11 проц. Росло й ширилося змагання за відмінну якість продукції, економію сировини й матеріалів, за збільшення надпланових прибутків.

У роки другої післявоєнної п'ятирічки частково реконструйовано й оснащено новою передовою технікою та устаткуванням верстатобудівний завод. Внаслідок цього освоєно виробництво нової моделі пневматичного молота та інших складних верстатів. Збудовано і введено в дію нові цехи круп'яного, докорінно реконструйовано та механізовано цегельний заводи, споруджено нові цегельні в районах Дубового і Гречан. Стали до ладу нові цехи на макаронній фабриці, в трикотажній промисловій артілі. Підприємства міста почали виробляти художні меблі, оцинкований посуд, верхній трикотаж та інші товари народного споживання. Промисловість міста за 4 роки і 10 місяців виконала п'ятирічку на 106,2 проц., обсяг продукції зріс за цей час на 81 процент.

У січні 1954 року на ознаменування 300-річчя возз'єднання України з Росією і відзначаючи великі заслуги видатного державного діяча і полководця Богдана Хмельницького перед українським та російським народами, Президія Верховної Ради Української РСР перейменувала місто Проскурів на місто Хмельницький. З цього приводу на підприємствах, в установах і школах відбулися мітинги, збори, свята пісні і танцю.

З великим піднесенням трудилися хмельничани, здійснюючи рішення XX з'їзду КПРС. В цей період розпочалося будівництво заводу трансформаторних підстанцій, який у 1958 році дав першу продукцію. Верстатобудівний завод освоїв випуск термопластавтоматів, вступив до ладу завод залізобетонних виробів. Серед передовиків змагання одними з перших були робітники верстатобудівного заводу — формувальник С. Ф. Круликовський, токар І. Р. Романенко, слюсар Т. Ф. Пірковський, які випускали продукцію тільки відмінної якості, зекономивши при цьому чимало сировини й матеріалів. Апаратник цукрового заводу А. А. Литвинчук добився найвищого виходу цукру. Робітники взуттєвої фабрики Н. Б. Карбієвська, А. Т. Соломаха, І. С. Андрощук були застрільниками змагання за економію сировини на кожній, виробничій операції. Вони виконували по 1,5—3 змінні норми.

За роки семирічки на заводах і фабриках Хмельницького було освоєно виробництво силових трансформаторів, високовольтної апаратури, деталей до тракторів і автомобілів, цілої серії термопластавтоматів, нових зразків швейних, трикотажних, галантерейних та інших виробів. Цього досягнуто завдяки тому, що було збудовано заводи трансформаторних підстанцій і «Трактородеталь», кондитерську фабрику. Докорінно реконструйовано верстатобудівний завод, який дістав назву заводу ковальсько-пресового устаткування. Розширено цукровий і ливарно-механічний заводи, птахо- і м'ясокомбінати та інші підприємства. Виросли корпуси радіотехнічного заводу. Парк верстатів підприємств поповнився майже на 3500 одиниць, введено в експлуатацію понад 30 автоматичних, напівавтоматичних і механізованих потокових ліній.

Високий політичний і трудовий ентузіазм у ці роки виявили хмельничани в русі за комуністичне ставлення до праці. Звання колективів комуністичної праці завоювали 8 підприємств, ударниками стали близько 6 тис. передовиків виробництва.

Новий значний крок уперед зробили підприємства міста в роки восьмої п'ятирічки. Тільки за два перші роки — 1966 і 1967 обсяг промислової продукції зріс в 2,7 раза. За цей час здано в експлуатацію 40 тис. кв. метрів нових виробничих площ. За п'ятирічку освоєно випуск нових силових трансформаторів, трансформаторних підстанцій, термопластавтоматів, апаратів, приладів тощо. У місті введено нові потужності заводів «Катіон», «Трактородеталь» та інших підприємств. Особливо великих успіхів було досягнуто в 1967 році, коли трудящі розгорнули соціалістичне змагання за гідну зустріч 50-річчя Радянської влади. Того року чимало провідних підприємств виконали річні плани достроково. Колективи заводу трансформаторних підстанцій, пивоварного заводу, паровозного депо станції Гречани, шляхового рембудуправління, управління механізації будівництва і міськпромторгу одержали на вічне зберігання пам'ятні Червоні прапори обкому партії, облвиконкому та облпрофради, а 11 інших підприємств — міськкому партії та міськвиконкому. Добре потрудився колектив радіотехнічного заводу, який виконав п'ятирічне завдання до 53-х роковин Великого Жовтня.

У 1970 році в місті діяло понад 30 великих, оснащених новою технікою, підприємств. Понад 36 проц. загальноміської продукції дають підприємства машинобудівної та металообробної промисловості. Найбільше в області підприємство — завод трансформаторних підстанцій — випускає силові трансформатори, комплектні трансформаторні підстанції, кіноавтотрансформатори та іншу високовольтну апаратуру. Підприємства міста достроково до 3 листопада 1970 року виконали план восьмої п'ятирічки. Порівняно з 1965 роком загальний обсяг промислового виробництва зріс у 1,8 раза. Переведенням підприємств на нову систему планування й економічного стимулювання створено надійну базу для технічного переозброєння виробництва. За п'ятирічку на заводах і фабриках міста встановлено близько 4 тис. одиниць нового устаткування, впроваджено понад 80 автоматичних, напівавтоматичних, механізованих, потокових і конвейєрних ліній, освоєно 610 нових виробів. Високоякісну продукцію дають підприємства легкої промисловості: взуттєва, швейна, трикотажна, галантерейна, меблева фабрики.

На підприємствах міста працює великий загін робітників — понад 20 тис. чоловік, який успішно змагається за виконання і перевиконання виробничих планів, за комуністичне ставлення до праці. 37 колективів підприємств, цехів, бригад і змін завоювали звання комуністичних, а 3200 кращих виробничників добилися почесного звання ударників комуністичної праці. Загальну повагу і шану здобули передовики змагання заслужені будівельники республіки М. А. Сторожук, який на півроку раніше виконав завдання восьмої п'ятирічки, А. І. Іваненко, бригада якого одною з перших в обласному будівельному тресті перейшла на господарський розрахунок, Ф. Д, Блажко та І. В. Полюко, які очолюють кращі в місті будівельні дільниці.

Великий внесок у розвиток міста роблять молоді хмельничани. В колективах заводів трансформаторних підстанцій, «Трактородеталь», радіотехнічного та інших працює багато комсомольців і молоді. Це — інженери й висококваліфіковані робітники з вищою та середньою освітою, які показують зразки комуністичного ставлення до праці. В змаганні на честь 50-річчя ЛКСМУ Центральний Комітет комсомолу республіки відзначив комсомольсько-молодіжні колективи автоматного цеху заводу «Трактородеталь», яким керує Станіслав Москвіта, та намотувальної дільниці заводу трансформаторних підстанцій, яку очолює Ніна Юркіна.

Партійні організації, громадськість міста проводять велику роботу щодо зміцнення і розширення ділових шефських зв'язків промислових підприємств, будівельних і транспортних організацій з колгоспами і радгоспами області. Особливо багато зроблено для механізації трудомістких процесів на тваринницьких фермах, впровадження і освоєння нових машин і устаткування в усіх галузях сільськогосподарського виробництва. Понад 60 заводів і фабрик міста допомагають колгоспам області в будівництві та устаткуванні обладнанням кормокухонь, у ремонті тракторних двигунів і сільськогосподарських машин, електрифікації тваринницьких ферм, а також автотранспортом під час збирання врожаю.

На підприємствах і в колгоспах часто проводяться спільні свята, на яких робітники й колгоспники обмінюються досвідом організації соціалістичного змагання, культурно-масової роботи. У 1968 році в міському парку культури відбулося велике свято Серпа і молота, в якому взяли участь колективи підприємств міста і представники підшефних колгоспів. На підприємствах відбулися робітничі збори, на яких виступали голови колгоспів, а також кращі колективи художньої самодіяльності.

За післявоєнний час багато зроблено в справі житлового будівництва та благоустрою міста. Забруковано і заасфальтовано вулиці не лише в центрі, а й на околицях, всюди проведено водопровід. У травні 1956 року кілька підприємств і перша тисяча квартир одержали природний газ. У 1954 році завершилося спорудження будинку Рад; вступив в дію новозбудований вокзал залізничної станції; у наступні роки введено в дію новий будинок міської лікарні, три шкільні приміщення, дитячі садки і ясла, магазини і їдальні. За роки семирічки в комунальне, житлове і соціально-культурне будівництво вкладено близько 60 млн. крб., здано в експлуатацію понад 4 тис. квартир площею 145 тис. кв. метрів. У цілому ж за післявоєнний час у місті введено в дію в кілька разів більше житлової площі, ніж її було в дореволюційному Проскурові, впорядковано десятки старих і збудовано багато нових вулиць.

Хмельницький забудовується адміністративними і житловими спорудами сучасної архітектури. Окрасою міста стали будинок Рад, будинки обкому партії, облпрофради, головний корпус технологічного інституту, готель «Жовтневий», висотні житлові будинки на вулицях ім. 25 Жовтня, проспекті Миру та багато інших. Площа В. І. Леніна оточена красивими адміністративними та багатоповерховими житловими будинками. Тут 16 квітня 1970 року урочисто відкрито пам'ятник засновнику Комуністичної партії і Радянської держави В. І. Леніну. Нові багатоповерхові будинки з'явилися на вулицях Фрунзе, 25 Жовтня, Карла Лібкнехта, Кірова, Гагаріна, Рози Люксембург, Дзержинського. Індустріальній та багатьох інших.. Виростають нові житлові корпуси не тільки в центрі міста, а й на його околицях — на південний захід — у районі Тернопільської вулиці та на північний схід — у районі проспекту Миру. 9 травня 1967 року на вулиці Дзержинського відкрито пам'ятник на честь військових з'єднань і частин, які брали участь у визволенні міста від німецько-фашистських загарбників. На площі біля будинку облпрофради в 1970 році поставлено пам'ятник видатному державному і партійному діячеві Радянської України подолянину В. П. Затонському.

За післявоєнний час збудовано нові приміщення: театр, кінотеатри «Восток» і «Перемога»; широкоекранним став кінотеатр ім. Чкалова. У 1967 році хмельничани в районі села Лезневого заклали дендрарій на 40 гектарів. До послуг трудящих також чудові парки ім. 50-річчя Жовтня, ім. Коцюбинського та ім. Франка, сквери й бульвари на вулицях 25 Жовтня, Дзержинського, Шевченка й інших.

В місті є близько 200 магазинів, 5 ресторанів, багато їдалень, кафе, домових кухонь, павільйонів. 1968 року їх товарооборот становив близько 85 млн. крб. Різноманітні послуги подають трудящим численні підприємства, майстерні тощо.

Місто має 21 лікувальний заклад ва 1675 ліжок, де працюють 526 лікарів і 1375 чоловік середнього медичного персоналу у Першим почесним громадянином міста був заслужений лікар УРСР хірург Ю. О. Горбанчук, який своїми майстерними операціями повернув до життя і праці сотні хмельничан. Великий авторитет серед трудящих міста й області здобули заслужені лікарі республіки, які працюють у Хмельницькому, кандидати медичних наук: головний хірург облздороввідділу С. О. Рев'якін, хірурги М. П. Чорнобривий, І. В. Ковалишин та інші.

У 27 загальноосвітніх школах, у т. ч. 3 вечірніх і 2 школах-інтернатах навчається понад 15 тис. дітей, працює 833 вчителі. Тут є технікуми: електромеханічний, кооперативний, радянської торгівлі; педагогічне, медичне і музичне училища.

При палаці піонерів ім. Героя Радянського Союзу Валі Котика розгорнули роботу 46 гуртків, які об'єднують близько 2 тис. школярів. Тільки в 1969 році гуртківці палацу піонерів одержали понад 30 грамот і дипломів. Учасники гуртка художнього вишивання брали участь в обласних і республіканських виставках, а також у міжнародних виставках у Японії та США, відзначені дипломами. В місті працюють станції юних техніків, юних натуралістів та інші дитячі заклади.

З 1967 року в Хмельницькому почав працювати перший вищий навчальний заклад — технологічний інститут побутового обслуговування, який має технологічний, механічний і два загальнотехнічні факультети. Тут навчається близько 3500 студентів, працює 120 викладачів, у т. ч. 25 кандидатів наук. Інститут готує інженерів з хімічної технології опоряджувального виробництва, з економіки та організації побутового обслуговування.

У вихованні трудящих важливе місце посідають культурно-освітні заклади. В обласному музично-драматичному театрі ім. Г. І. Петровського ставляться п'єси українських та російських класиків, радянських драматургів. У театрі працює чимало відомих талановитих акторів і здібної молоді. З 1970 року в місті працює обласний театр ляльок. При обласній філармонії працює ансамбль «Подолянка», який часто виступає перед трудівниками області. Його виступи бачили в Москві, Києві, Мінську, Іркутську, Новосибірську, Волгограді, в республіках Кавказу і Середньої Азії. У 1968 році він виступав на сцені Кремлівського театру.

Серед уродженців міста відомі вчені — член-кореспондент АН УРСР, доктор фізико-математичних наук М. Ф. Дейген, доктор історичних наук В. Ю. Маланчук, доктор медичних наук Т. В. Бурима та інші.

Велику популярність завоювали самодіяльні колективи міста — народний ансамбль танцю, народний театр при міському будинку культури, хор радіотехнічного заводу. Дитячий танцювальний ансамбль міського палацу піонерів «Подолянчик», який налічує в своєму складі 150 учасників, 1967 року був переможцем республіканського огляду дитячої художньої самодіяльності.

Важливу культосвітню роботу провадить обласний краєзнавчий музей.

Видаються обласні газети «Радянське Поділля» та молодіжна — «Корчагінець». У 1956—1958 рр. видано три книги літературно-художнього і громадсько-політичного альманаху «Літературне Поділля». При редакції газети «Радянське Поділля» створено літературне об'єднання, в якому бере участь відомий український поет-байкар Микита Годованець. У післявоєнний час у цьому об'єднанні працювали поети Володимир Ладижець і Микола Подолян, прозаїк Аполінарій Мацевич, критики та літературознавці: І. М. Дузь, М. С. Логвиненко, М. А. Окорський та ін. В обласному літературному об'єднанні виросли й видали свої твори Василь Баженов, Петро Карась та інші. У Хмельницькому працює обласний комітет по радіомовленню і телебаченню, який готує передачі для населення області.

Культурні потреби хмельничан задовольняють також 94 масові бібліотеки, в т. ч. обласні — ім. М. Островського, дитяча ім. Жданова,

Широкого розмаху набули фізична культура і спорт. У 73 колективах об'єднано близько 20 тис. фізкультурників. На обласних, республіканських і всесоюзних змаганнях спортивну честь міста захищають 40 майстрів спорту.

Трудящі Хмельницького зміцнюють інтернаціональні зв'язки з містом Сілістрою (Болгарія). Болгарські друзі відвідали заводи трансформаторних підстанцій і ковальсько-пресового устаткування. Хмельничани вивчали в Сілістрі досвід ведення комунального господарства, організації громадського харчування тощо. Широкі перспективи для розвитку міста відкриваються в новій, дев'ятій п'ятирічці. Загальний обсяг виробництва продукції на кінець 1975 року порівняно з 1970 роком зросте в 2—2,5 раза. Будуть споруджені і введені в дію нові підприємства — заводи інструментальний, «Будмашина», залізобетонних конструкцій, швейна і взуттєва фабрики та інші. Завершиться реконструкція заводів «Трактородеталь», ковальсько-пресового устаткування, хімічного, ливарно-механічного, трикотажної фабрики та інших. У промисловість міста за роки дев'ятої п'ятирічки буде вкладено близько 95 млн. крб., випуск товарів народного споживання зросте в 2 — 2,5 раза.

Порівняно з минулим п'ятиріччям удвоє збільшаться асигнування на розвиток житлового і комунальною господарства міста, народної освіти, торгівлі, громадського харчування, охорони здоров'я, понад 8 тис. сімей вселяться у нові квартири. Передбачено провести великий обсяг робіт по будівництву і реконструкції вулиць, площ, мостів, водопроводів і газової мережі, розвитку тролейбусного руху.

Натхненні рішеннями XXIV з'їзду КПРС та XXIV з'їзду КП України, трудящі міста наполегливо працюють над тим, щоб ще більше примножувати могутність любимої Батьківщини, вносити свій вагомий вклад у всенародну справу побудови комунізму.