У цьому триповерховому будинку нині розташовані поштове відділення №13, кафе “Тріумф” і міський департамент житлово-комунального господарства. Раніше будинок був двоповерховим (третій поверх добудували років 30 тому), і спорудив його наприкінці XIX століття проскурівський міщанин Соломон Барак на кошти, отримані від продажу... газованої води.

Процес газування води винайшов понад 200 років тому відомий англійський хімік Джозеф Прістлі. Поширення газованих напоїв по усьому світу почалося з легкої руки англійського адмірала лорда Сендвіча, який увійшов в історію як винахідник нині усім відомого різновиду бутерброду – сендвіча. Перебуваючи на чолі Британського адміралтейства, лорд повірив у гіпотезу, що газована вода рятує від цинги, і наказав встановити на всіх військових кораблях королівства сатуратори – спеціальні апарати для газування рідини вуглекислотою. Хоча гіпотеза не підтвердилася, морякам така вода прийшлася до смаку, а незабаром вона стала популярною і серед ”сухопутних” англійців. У середині XIX століття газовані, або, як їх тоді ще називали, “штучні мінеральні води” з’являються й у Російській імперії.

На початку 1880-х років проскурівський міщанин Соломон Барак привіз до міста перший сатуратор. У дворі свого будинку, що колись розташовувався на місці нинішнього Торгового Центра (“Дитячий світ”), С.Барак організував виробництво штучних мінеральних газованих вод, або як тоді говорили, “шипучок”. У цеху, що нагадував звичайний сарай, підготовленою водою наповнювали циліндри з червоної міді, які були занурені в дерев’яних баддях із льодом. Після охолодження, воду газували, розливали у спеціальні пляшки, та розвозили по крамницях і ресторанах.

В ті роки великим попитом користувалися два типи газованих напоїв: содова та сельтерська води. Обидві виготовлялися шляхом розчинення в питній воді певної кількості мінеральних солей і насиченням вуглекислотою. Різниця полягала лише в тому, що содова мала більше вуглекислого газу, а в сельтерській переважали мінеральні солі (назва походить від відомого джерела природної мінеральної води в містечку Сельтерсе у Пруссії). Підприємство С.Барака виготовляло обидва напої, а також воду власної рецептури під назвою “Король”. Саме тому проскурівчани досить часто між собою називали С.Барака — “Король мінеральних вод”.

Популярність вод С.Барака зростала, збільшувалися відповідно і прибутки підприємця. Незабаром він спорудив двоповерховий будинок на розі вулиць Олександрівської (нині Проскурівська) і Соборної. На першому поверсі відкрив магазин газованих напоїв та кондитерських виробів, де крім води можна було купити булочки, пиріжки, бублики, а також печиво й тістечка від відомого кондитера Франсуа. Поруч з тим магазином розмістилася одна з найкращих у місті крамниць готового плаття Л.Розенбаума. Другий поверх здавався квартиронаймачам. Ставши власником прибуткового будинку, С.Барак припинив виробництво газованої води. Проте, проскурівчани майже не відчули такої зміни. На той час у місті діяло вже декілька підприємств по виробництву штучних вод. Так, у 1898 році працювало 5 заводів, у 1903 — вісім. Правда, всі вони були маленькими (по 1-2 робітників на кожному), але цілком задовольняли попит на “шипучку” у Проскурові та його околицях.