Таким чином, Бузький став (або, як його раніше часто називали, "озеро") і місто є прак­тично ровесниками. Наприклад, у найдавнішому описі Плоскирова, що залишив нам по­сол австрійського імператора Еріх Лясота 1594 року, сказано, що поселення розташоване "над прекрасним озером". У щоденниках іншого мандрівника, фризького дворянина Ульріха фон Вердума, який бачив наше місто у 1671 році, відзначено, що "Плоскирів стоїть над низиною, серед боліт і широкого озера". Бузьке водоймище чітко позначено також і на перших планах міста, датованих початком XIX століття. Безумовно, виглядало воно зовсім не так, як сьогодні, — було набагато менше за розмірами, а водяне плесо більшою своєю час­тиною простягалося заплавою річки Плоскої та її безіменного рукава.

Влада міста уважно стежила за станом ставка та переправи через Буг. У 1802-10 ро­ках був споруджений новий міст і заново насипана гребля, у 1821 та 1831-33 роках прово­дилися капітальні ремонти греблі та посту. А у 1856 році в Проскурів був запрошений ві­домий інженер-архітектор фон Міквіц спеціально для будівництва льодорізів при мостах та шлюзів.

Причина такої турботи міської влади зрозуміла - дамба через Буг і сам Бузький став приносили чималий прибуток у скарбницю Проскурова. Наприклад, у ХІХ столітті існувала практика здавати міський ставок в оренду приватним особам із правом рибної ловлі. Крім того, до бюджету міста надходили гроші навіть за "набивання приватними особами льо­ду для льодовиків". Солідний прибуток давав і "Міський водяний млин на Бузькій греблі".

Абсолютно нову функцію міське водосховище стало виконувати з середини XX століт­тя, після закінчення Великої Вітчизняної війни. Так сталося, що під час боїв за звільнення Проскурова від німецько-фашмстських загарбників у березні 1944 року міст і шлюзи були повністю зруйновані. Спочатку інженерні війська Радянської Армії влаштували тимчасо­ву переправу, але питання про відновлення греблі та водосховища так і залишалося не вирішеним. Лише навесні 1949 року міська рада, затверджуючи план "невідкладних захо­дів щодо упорядкування м. Проскурова", прийняла рішення про створення у цьому районі грандіозної зони відпочинку, що мало на увазі "відбудову Бузького ставу і створення ново­го міського парку на площі 45 га".

Проект відновлення водойми розробили у гідромеліоративному бюро під керівництвом інженера Бердичєвського. Інженером будівництва призначили Маланчука, який в інтерв'ю "Радянському Поділлю" (28.05.1949) розповів наступне: "Для створення ставка на р. Пів­денний Буг із заплави буде вийнято 60 тис. кубометрів землі. Ця земля утворить з боку Заріччя дамбу та острівець. Острівець площею до 10 га буде кращим куточком для відпо­чинку трудящих. Він розташований проти місця впадіння р. Плоскої у Буг на відстані 100 м від ріки. Земля із заплави буде насипана на острівці таким чином, щоб він був зручним місцем для причалювання човнів і для купання. На острівці буде посаджено парк. Пункти для купання відповідно оформляються з двох боків ставка. Вода в ньому регулюватиметься шлюзом, який влаштовується у тому місці, де стоять залізобетонні опори-бики. На би­ках прокладений міст. Уся гребля, що з'єднує місто з Заріччям, крім проїзної частини, буде оформлена тротуарами з двох боків".

Будівництво ставу у 1949 році йшло ударними темпами. Всі земляні роботи були проведені під час недільників силами трудящих міста. На будівництво вийшли всі трудові колективи, організації й установи Проскурова. Щонеділі працювало по 8-10 тисяч чоловік! Землю викидали лопатами, возили тачками, багатьом доводилося трудитись в гумових чо­ботях, тому що вже на метровій глибині підступала вода...

У 1952 році завершили першу чергу будівництва — викопали став шириною до нині іс­нуючого острова, одночасно спорудили міст, набережні, водноспортивну базу, пляж. Піс­ня цього земляні роботи продовжувалися на Зарічанському березі. У квітні 1956 року во­досховище було повністю заповнене водою. На острів, засаджений деревами, перекинули металевий місток, що дозволило його зробити досяжним для відпочинку. Згодом цей ост­рів отримав назву "Острів кохання".

Нині, згідно технічного паспорту, міське водосховище має такі параметри: довжина - 1 км 150 м, максимальна ширина - 700 м, максимальна глибина - 5 м, площа водяного дзеркала - 0,8 кв. км, об'єм - 2,8 млн. кубометрів.

На правому березі водосховища розкинувся центральний міський парк культури і від­починку. Перші насадження з’явились у 1947-48 роках, впорядкування розпочалося з 1949 року. Спочатку парк називався Комсомольським (на честь ентузіазму його будівничих - комсомольців міста), а у 1967 році перейменували на честь 50-річчя Жовтня. У 1993 році парк отримав нове найменування - імені 500-річчя міста Хмельницького. Того ж року пар­ку надали статус пам'ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення. На його тери­торії зростає понад 30 видів дерев та чагарників, впорядкована мережа природних і штуч­них каналів, діють атракціони, зоокуточок, кафе, спортивні та дитячі майданчики. Площа парку становить 140 гектарів. У жовтні 2008 року рішенням сесії міської централь­ний парк у черговий раз перейменовано - на честь колишнього мера міста Михайла Кос­тянтиновича Чекмана.