Хмельницький портал

Можливість знати більше.

У Казахстані є село Новогречанівка - назву йому дали поляки, колишні мешканці Гречан, яких режимом Сталіна було примусово вислано у Казахстан на початку 1930-х років. Нащадки мешканців Гречан (нині це мікрорайон Хмельницького) проживають там і нині.

сб.27052017

Оновлено:11:57:14 PM

Ви не авторизовані.Зареєструватись ?

Back Ви тут: Головна

Статті

Шевченка вулиця

Розташована у центральній частині міста, пролягає від вул. Свободи до вул. Трудової (район залізничного вокзалу). Прокладена згідно з планом забудови міста від 1888 р., першу назву отримала від напрямку пролягання до залізничного вокзалу - вул. Велика Вокзальна. В 1919 р. перейменована на честь Т. Шевченка. Від початку свого заснування вулиця мала вигляд бульвару. В 1959 р. поблизу перехрестя зі Старокостянтинівським шосе був установлений пам'ятник Т.Шевченку, але, під час реконструкції вулиці у 1981 р., монумент та зелену смугу бульвару демонтовано.

Шевченко Тарас Григорович (1814-1861) - класик української літератури, поет, художник, громадський діяч, автор безсмертних творів: збірки поезій "Кобзар", поем "Гайдамаки", "Катерина", "Сон", "Наймичка"та ін. Восени 1846 р. у складі археологічної комісії побував на Поділлі. Почалося з того, що 21 вересня співробітник Київської тимчасової Археографічної комісії художник Тарас Шевченко отримав розпорядження Київського, Подільського та Волинського генерал-губернатора Д. Бібікова виїхати в різні місця цих губерній для збору відомостей про історичні пам'ятки, могили, кургани, народні перекази, пісні, пов'язані з ними, опису старожитностей, виявлення різних історичних документів та малювання древніх храмів. Одержавши свою місячну платню, художник виїхав на Поділля. Маршрут з Києва до Кам'янця-Подільського пролягав через Білу Церкву, Липовець, Брацлав, Могилів-Подільський, Яришів, Лелївці, Курилівці, Сцибори-Рахновецькі. 2 жовтня Т. Шевченко вже був на місці, бо саме цим днем датується лист-розпорядження Подільського єпископа Арсенія про сприяння художникові у виконанні покладеного на нього доручення, а 3 жовтня викладач міської гімназії Петро Чуйкевич записав до альбому Тараса Григоровича три народні пісні: "Пливе щука з Кременчука...", "Зійшла зоря із вечора...", "Ой, Кармелюче, по світу ходиш...". У Кам'янці-Подільському Т. Шевченко пробув не більше тижня, але враження від перебування на Поділлі позначилися на деяких творах Великого Кобзаря. Передусім, в поемі "Варнак" та в однойменній повісті, в яких прототипом головного героя вважають Кармалюка. З Кам'янця-Подільського Т. Шевченко повертався до Києва іншим шляхом - їхав по поштовому тракту Ярмолинці - Проскурів - Меджибіж - Летичів - Новокостянтинів -Хмільник - Бердичів - Житомир. Враховуючи відстань між поштовими станціями на цьому тракті, можна припустити, що Т. Шевченко не лише зупинився в Проскурові на короткий відпочинок, а й заночував у нашому місті.

Де ж знаходилась поштова станція, яку обов'язково мав відвідати Тарас Григорович, проїжджаючи по Кам-'янецькій? Якщо подивитися на план Проскурова 1824 року, то видно, що приблизно між нинішнім "Дитячим світом" та підземним переходом, була довга кам'яна споруда. За деякими свідченнями, саме тут, в районі перехрестя поштових доріг на Кам'янець і Летичів (нині вулиці Кам'янецька та Проскурівська), і розташовувалася поштова станція, де подорожуючі мали можливість поміняти коней, відпочити та заночувати. А ось чому Т.Шевченко не залишив згадки про зупинку в Проскурові, відповідь проста. Справа в тому, що пожежа 1822 року знищила все місто: і стару дерев'яну церкву, і старі будівлі, і міські архіви, тому Тараса Григоровича, виходячи із завдань Археографічної комісії, навряд чи могло щось зацікавити в Проскурові.

Шевченка, 1. Старовинний двоповерховий будинок, споруджений на початку XX ст. для потреб єврейського училища. В рад. часи тут була школа, згодом інститут удосконалення вчителів, а нині - міжрайонний суд.

Шевченка, 3. Одноповерховий будинок початку XX ст. В роки Великої Вітчизняної війни тут мешкав підпільник П. Вітанов, на квартирі якого з листопада 1942 р. по квітень 1943 р. відбувалися засідання комітету Проскурівської підпільної антифашистської організації. Тут перебувала і підпільна друкарня. У 1995 р. в цьому будинку відкрито музей історії Проскурівського підпілля.

Шевченка, 34. Готель "Поділля" - 12-ти поверховий, двозірковий, із комплексом ресторанів та магазинів, відкритий у 1986 р. На сьогодні - найбільший готель міста.

Шевченка, 46. Національна академія прикордонних військ України. Займає два величезних квартали на обидва боки вул. Шевченка. Серед споруд цього навчального закладу, привертають увагу старі казарми - триповерхові будівлі з оригінальними барельєфами на фасадах, які були побудовані в далекому 1936 р. і першими господарями яких стали воїни-танкісти.
У середині 1930-х років у прикордонних містах Білорусії й України почалося розгортання підрозділів бронетанкових військ Червоної Армії. У зв'язку з цим у 1936 р. на постійне місцеперебування до Проскурова прибула окрема танкова бригада під командуванням полковника Куркіна. Танкісти розташувалися в щойно побудованому неподалік від вокзалу військовому містечку, що зайняло простір, починаючи від центральної вулиці (тоді вона звалася 25-го Жовтня) і аж до берегів Південного Бугу. На цій території розмістилися три казарми, клуб, двоповерховий будинок штабу, медсанчас-тина, величезний плац, гаражі для техніки, майстерні та інші споруди. Цікавий факт, - у розробці проектної документації, інженерних роботах і будівництві військового містечка брали участь фахівці з Німеччини, із яким Радянський Союз у той час ще був зв'язаний "нерушимою дружбою". І навряд чи хто-небудь із німецьких інженерів і наших будівельників, що працювали тоді пліч-о-пліч, міг припустити, що через якихось п'ять років танкова бригада Куркіна зійдеться в смертельному бою з німецькими військами, а господарями проскурівських казарм під час окупації у 1941 - 43 рр. будуть солдати Вермахту.

У 1944 р., одразу після визволення Проскурова від німецько-фашистських військ, сюди з Уралу перевели Горьківське танкове училище. Навчання в новому, вже Проскурівському, танковому училищі було 3 роки, курсантів нараховувалося близько 600 чоловік. Основу навчально-технічної бази складали легендарні танки Т-34, а також їхні удосконалені моделі Т-44. Усього було близько 60-ти танків і декілька десятків автомобілів. У післявоєнні роки в училищі навчалися й іноземці — югослави. Але в 1948 р. після конфлікту, що виник між радянським керівництвом і лідером Югославії Йосипом Броз Тіто, буквально за одну ніч були арештовані всі югославські офіцери, які перебували в училищі (казали, що їх обвинуватили в шпигунстві), а рядових курсантів розбили на групи і депортували із СРСР. У 1958 р. танкове училище перевели на Далекий Схід до міста Благовєщенськ.

З 1958 р. військове містечко танкістів перейшло у розпорядження 17-ї гвардійської мотострілецької дивізії. У 1970 р. дивізію тимчасово перекинули до Угорщини, а на її базі було засновано Хмельницьке вище артилерійське командне училище (ХВАКУ). За більш ніж двадцятилітню історію ХВАКУ підготувало не одну тисячу висококласних офіцерів-артилерисгів і вважалося одним із найкращих у своєму роді військ. В Україні подібних навчальних закладів було всього два (ще одне артилерійське училище - у Сумах).

Нова сторінка в історії Хмельницьких військових навчальних закладів була відкрита 14 грудня 1992 р. У цей день Кабмін України прийняв постанову про створення на базі ХВАКУ інституту прикордонних військ України. 12 квітня 1995 р. на базі інституту формується академія прикордонних військ України. Того ж року академії присвоїли ім'я Богдана Хмельницького, а у 1999 р. вона одержала статус Національної. Усі ці роки (до 2000 р.) беззмінним ректором вузу був генерал-лейтенант Борис Алєксєєнко. Сьогодні (2003 р.) Національна академія прикордонних військ України - єдиний в Україні вищий військовий навчальний заклад з підготовки офіцерів-прикордонників. Організаційно академія складається з 4 факультетів, 27 кафедр, спеціального навчального дивізіону, центру підготовки та перепідготовки спеціалістів.

Шевченка, 69. Кондитерська фабрика. Адміністративний корпус підприємства займає старовинну двоповерхову будівлю, споруджену на початку XX ст. для потреб спиртоочисного складу Акцизного управління, який було побудовано в 1905 р. У 1927 р. у Проскурові заснована цукеркова фабрика, яка згодом переїхала на площі саме цього спиртоскладу (працював до 1924 р.). У 1960-х роках були добудовані нові цехи кондфабрики, яка сьогодні є одним із найкращих підприємств галузі.