Хмельницький портал

Можливість знати більше.

У січні 2015 року Хмельницькій взуттєвій фабриці виповнилося 70 років

ср.13122017

Оновлено:07:30:07 PM

Ви не авторизовані.Зареєструватись ?

Back Ви тут: Головна

Статті

Кам'янецька вулиця

Одна з головних магістралей обласного центру, що пролягає від берегів Південного Бугу до південної околиці міста (мікрорайон Ружична). Вулицю Кам'янецьку можна було б внести до книги рекордів Хмельницького, і, причому, двічі. По-перше, це найдовша вулиця міста, яка простягнулася майже на 7 км. По-друге, Кам'янецька - найстаріша вулиця міста. Вона існує з моменту виникнення поселення Плоскирів, яке розташувалося на суходолі серед прибузьких боліт. Дорога, що вела з Кам'янця на Волинь, перетинала Буг саме в районі Плоскирова. Частина Кам'янецької дороги стала вулицею поселення, а на місці її перетину з річкою була насипана гребля і побудований міст із шлюзами. Вже на першому відомому плані Проскурова (1800 рік) Кам'янецька чітко позначена, як одна з двох існуючих магістралей міста під назвою "Поштова дорога на Кам'янець". Від другої половини XIX ст. вулиця вже фігурує як Кам'янецька. В радянські часи не минула вулицю і хвиля перейменувань - з 1925 по 1991 рік вона носила ім'я легендарного червоного командира М. Фрунзе. В 1991 р. вулиці повернена історична назва.

Ще років п'ятдесят тому Кам'янецька виглядала зовсім по-іншому: одно- і двоповерхові будинки щільною забудовою тягнулися по обидва боки вулиці від берегів Бугу до залізничного полотна. Більша частина цих споруд була побудована переважно наприкінці XIX - поч. XX ст. і належала проскурівському купецтву. До сьогодні збереглася лише незначна частина старих купецьких будинків: будинок №14 (нині - аптека фірми "Фармація"), одноповерховий, із червоної цегли, належав купцю II гільдії, торговцю мануфактурними товарами В. Епштейну; двоповерховий будинок №16 (у ньому зараз магазин будматеріалів) побудований наприкінці XIX ст., належав родині Грінбергів - купців, які володіли магазинами і складами галантерейних товарів, торгували годинниками і ювелірними виробами, у двоповерховому нині житловому будинку № 18 були квартира і крамниця купця II гільдії Шуліма Бурсука.

Початок вулиці. Ближче до річки, в районі перехрестя Кам'янецької та Примакова, де нині височать корпуса кооперативного технікуму та універмагу "Юність", розташовувалися єврейські квартали з одноповерховою хаотичною забудовою. Майже 300 років тому серед тих непоказних будиночків (приблизно на місці технікуму) виділялася дерев'яна споруда заїжджого двору. Подорожні, які проїздили через Плоскирів, зупинялися тут на ніч не тому, що цей двір був найкращим у місті, - просто іншого в той час не існувало. Серед людей, яким довелося ночувати в заїжджому будинку, бували і високоповажні особи. Наприклад, у серпні 1711 р. тут зупинявся російський цар Петро І, а в листопаді 1769 р. - командуючий Першою російською армією фельдмаршал П. Румянцев. Неподалік звідси, в будиночку, який так само не зберігся до нашого часу (на його місці - багатоповерхівка №13), народився та провів дитячі роки художник Г. Верейський (див. вул. Верейського).

Перехрестя Кам'янецької та Подільської уже протягом майже трьох століть вважається центром міста. У XVIII ст. тут сходилися дві найголовніші магістралі Проскурова - поштові дороги на Летичів і Кам'янець, які у XIX    ст. перетворилися на центральні вулиці - Олександрівську (нині - Проскурівська) і Кам'янецьку. Саме поблизу цього перехрестя розташувалися і церква, і базар (торгові крамниці), і в'язниця, а на місці, де нині височить 16-поверховий будинок із магазином "Книжковий світ", - кам'яна будівля повітового казначейства. В після воєнні роки обласний центр починає стрімко розбудовуватись, і на початку 1970-х років виникає ідея архітектурно підкреслити центральне перехрестя міста. З легкої руки тодішнього голови обласної ради М. Починка  приймається рішення про спорудження величезної громадсько-торгівельної площі. Фахівці Хмельницької філії інституту "Діпроцивільпромбуд" на чолі з головним архітектором проекту 0. Грабовським у першу чергу проектують під забудову цілий квартал між Кам'янецькою - Подільською - Соборною - Вайсера. Домінантами повинні були стати три висотних будинки з прибудованими комплексами магазинів, кафе, виставочних салонів, кінотеатром. Частину проекту реалізувати вдалося, що ми і бачимо нині: два 16-поверхових "хмарочоси", магазин "Книжковий світ", "Родинний дім" (колишній ЗАГС), кілька магазинів. Ще один висотний будинок із прибудованим ресторанним комплексом і супер сучасний кінотеатр так й залишився у кресленнях. Для того, щоб надати громадсько-торгівельній площі оригінального вигляду, вирішили відмовитися від типових багатоповерхових будинків, а спорудити щось незвичайне. Саме в цей час у Кишиневі місцеві фахівці тільки розробили і втілили у життя нову технологію спорудження експериментальних висотних будинків із бетону. І ось, у жовтні 1978 р. на розі вулиць Фрунзе і Карла Маркса (нині - Кам'янецької та Подільської) за 24 дні (!) піднялася перша 1б-поверхова вежа нового будинку. Цей успіх будівельників став подією не тільки в масштабах міста, але і всієї України. Хмельницький "хмарочос" мав кілька принципових нововведень - вперше в Україні для спорудження монолітних бетонних стін був застосований метод ковзної опалубки, а перекриття поверхів монтувалося зверху донизу...

В 1993 р. перехрестя Кам'янецької та Подільської доповнив підземний перехід із комплексом квіткових та сувенірно-подарункових магазинів. Наприкінці 1990-х років збудували оригінальну, із загостреним куполом, споруду Ощадного банку України. Навпроти у грудні 2003 р. відчинила двері ультрасучасна будівля зі скла й бетону торгово-готельного комплексу "Либідь Плаза".

Кам'янецька, 41.  В'язниця. Вже більше двох століть однією із примітних споруд на Кам'янецькій та помітних орієнтирів у самому центрі міста є ... в'язниця. "Зустрінемося біля тюрми", "на зупинці напроти тюрми", "доїдете до тюрми..." - такі фрази ще й нині доводиться чути у повсякденних розмовах корінних хмельничан. Адже справді, цей будинок (а вірніше, комплекс будинків за високим парканом, що іменується нині - "слідчий ізолятор №29") відомий усім городянам. Ще у 1795 р. при проскурівський "міській ратуші" існував "арештантський будинок", а в перші роки XIX а. згадується вже існування "тюремного замку, що стоїть на Кам'янецькому тракті". Таким чином, в'язниця на Кам'янецькій має понад 200-річну історію. Тривалий час проскурівський тюремний замок являв собою одноповерхову кам'яну будівлю з невеличким подвір'ям за високим парканом і приміщенням для тюремної адміністрації. В перші роки радянської влади вирішили позбутися принижуючих людську гідність назв "каторга" і "в'язниця". Замість перших з'явилися табори, а другі замінили Будинки примусової праці (так звані БУПРи). Проскурівський Будинок примусової праці розмістився в старому тюремному замку. У 1925 р. його значно збільшили, приєднавши двоповерховий корпус тютюнової фабрики, що стояв поруч. Ця фабрика була побудована у 1889 р., належала місцевому купцю Арону Шварцману і працювала до 1924 р. (у кращі свої роки випускала до 2-х тисяч пудів тютюну і 16 тисяч цигарок). Усього за півроку цехи тютюнової фабрики були переобладнанні під камери, а територія в'язниці розширилася до нинішніх розмірів. В післявоєнні роки проскурівська в'язниця передається до відомства УМВС і стає слідчим ізолятором (СІЗО).

Перший у Проскурові ілюзіон (кінотеатр) з'явився в 1908 р. на Кам'янецькій. Розташовувався він у споруді, яку до цього часу використовували як торгові крамниці і складські приміщення для товарів заїжджих купців (нині на цьому місці чотириповерховий будинок із художніми майстернями та салоном - вул. Кам'янецька, 48). Особливим комфортом перший ілюзіон не визначався: у невеликому залі перед маленьким екраном встановили кілька м'яких крісел і біля десятка дерев'яних лав - от і всі зручності. До того ж порівняно дорогими були квитки - від 80 коп. до 1 крб. 20 копійок (за такі гроші можна було купити 3-4 кг м'яса вищого ґатунку). Але, незважаючи на це, успіх кінематографа серед проскурівчан усе-таки виявився грандіозним.

Перший театр. На Кам'янецькій розташовувався не лише перший ілюзіон, але і перший в Проскурові театр (його будівля була приблизно в районі старого пологового будинку - вул. Кам'янецька, 76). Театр був приватним, відкрився у 1892 р. і належав Б. Шильману. Постійної трупи в театрі не було, грали тут винятково приїжджі актори. Шильман фактично був тільки власником приміщення, а зал віддавав в оренду антрепренерам, котрі й організовували гастролі. Що стосується самого приміщення театру на Кам'янецькій - це була дерев'яна необладнана споруда, що відзначалася, за спогадами сучасників, "жахливими протягами". У1907 р. Б. Шильман зводить нову будівлю театру на вул. Олександрівській (нині - Проскурівська), а старе спорудження зносить.
Пам'ятник Богдану Хмельницькому і Філармонія. Один із найкращих куточків Кам'янецької - невелика площа на перетині з вулицею Гагаріна, яку прикрашають пам'ятник Богдану Хмельницькому і велична споруда обласної філармонії (див. Гагаріна, 7), та доповнюють п'ятиповерхові житлові будинки, що були збудовані у 1960-х роках. Саме в ці роки Кам'янецька (тоді Фрунзе) стала еталоном оновленого обласного центру. За якихось 5-6 років вулицю цілком перебудували: знесли старі одноповерхові будиночки, на їхньому місці звели п'ятиповерхівки-"хрущовки", замість бруківки поклали асфальт, уздовж широких тротуарів встановили сучасні ліхтарі. Таких змін Кам'янецька не знала за багато десятиліть свого існування.

Старий цвинтар. Вивчаючи історію найстарішої і найдовшої вулиці нашого обласного центру, мимоволі дійдеш,до висновку, що Кам'янецьку можна нагородити ще одним епітетом: це "найцвинтарніша" вулиця міста. І справді, у різні часи на Кам'янецькій розташовувалося три кладовища. Від перших двох не залишилося і сліду, а от останнє, вже майже 40 років закрите для поховань, збереглося до сьогоднішніх днів і, на наш погляд, є однією з найцікавіших пам'яток історії міста.

Перший цвинтар на Кам'янецькій існував наприкінці XVIII - початку XIX ст. Він розташовувався приблизно на місці нинішнього художнього салону і тролейбусної зупинки з баром "П'яте колесо". В ті роки цей район вважався окраїною Проскурова і тому тут відвели ділянку землі для міського єврейського "окопища" (тобто цвинтаря).

Другий цвинтар на Кам'янецькій виник після 1824 р., коли Проскурів, розростаючись, поступово розширював свої межі. "Окопище" виявилося ледве не в центрі міста, і місцева влада закриває його, виділивши для єврейського цвинтаря територію в районі нинішнього перехрестя вулиць Свободи і Водопровідної (тут височить будинок Облдержстандарту). Одночасно вище по Кам'янецькій виділяється земля для міського християнського кладовища. Зараз цього некрополя також не існує — на його місці Свято-Покровський собор та прилеглі будинки.

Третє, і останнє, кладовище на Кам'янецькій з'явилося в 1870-х роках. Воно зайняло територію понад 6 гектарів відразу за залізничним переїздом. Основний масив цвинтаря простягнувся майже на 700 метрів уздовж Кам'янецької і поділявся на три частини: православну, католицьку і військову (остання сформувалася після звільнення міста у 1944 р.). У 1985 р. на військовому кладовищі відкрито пам'ятник підпільникам, розстріляним в 1943 р., та воїнам, померлим у військових шпиталях, що дислокувалися в місті (скульптор В. Зноба). Крім того, на захід від православної частини, на вулиці Льва Толстого, був єврейський сектор, вище якого розташовується ще один масив з сучаснішими, переважно повоєнного часу, похованнями.

Кам'янецька, 94. Комплекс медичних закладів. Розташований за військовим кладовищем. Спочатку, в 1966 р. було завершено будівництво лікарняних корпусів, в які перевели стаціонар обласної дитячої лікарні (заснована у 1958 р., перший головний лікар - заслужений лікар України В. Бех) та поліклініку міської дитячої лікарні. Згодом, наприкінці 1980-х років, тут здали в експлуатацію приміщення обласної стоматологічної поліклініки.

Пам'ятник-танк. В 1967 р. на перехресті вул. Дзержинського та 25-го Жовтня (нині - Свободи та Проскурівській) було відкрито пам'ятник-танк на честь військових частин, що визволяли місто від фашистських загарбників та отримали звання "Проскурівських". Наприкінці 1980-х років пам'ятник-танк перенесений на перехрестя вул. Кам'янецької та Г. Сковороди.

Кам'янецька, 159/2. Економічний університет. В 1992 р. був створений перший в місті приватний вищий навчальний заклад - інститут бізнесу (засновник та ректор - професор П. Смоленюк). В 2004 р. інститут отримав найменування - економічний університет. На сьогодні у вузі навчається більше 1500 студентів, працюють два факультети, коледж.

Кам'янецька, 161. Завод будівельних матеріалів (або цегельний завод) Підприємство засноване купцем Шльомою Гальперіним в 1899 р. і мало назву "цегельний, кахельний і черепичний завод". У 1904 р. на заводі працювало 155 осіб, діяли дві гофманові печі, один прес для цегли і два для черепиці, виготовлялося до трьох мільйонів штук цегли на рік. У 1921 р. радянська влада завод націоналізувала, і він одержав назву "Державний керамічний завод". Майже до початку 1930-х років це підприємство залишалося ледве не єдиним на все Поділля, котре мало механічне устаткування з виробництва цегли. У післявоєнні роки на заводі, що вже називався цегельно-черепичним, провели корінну реконструкцію: тут встановили нове обладнання, організували потокові лінії, побудували потужні випалювальні печі. Виробництво зросло майже в 4 рази і до 1962 р. досягло 43 млн. штук цегли за рік. Сьогодні підприємство має назву - ВАТ "Хмельницький завод будматеріалів", основною продукцією залишається цегла. До наших днів збереглися деякі будівлі (адміністративний корпус та ін.) старого заводу.

Ружична. У 1981 р. в межі обласного центру включено приміське село Ружична, і вулиця Кам'янецька (тоді ще Фрунзе) одразу ж збільшила свою довжину більш ніж на два кілометри за рахунок колишньої центральної вулиці села - Леніна. Згідно з рішенням міськвиконкому ружичнянську вул. Леніна, що є продовженням міської вул. Фрунзе, було приєднано до останньої, із відповідним перейменуванням.