Хмельницький портал

Можливість знати більше.

У 1822 році місто Проскурів (нині Хмельницький) постраждало від великої пожежі, що майже повністю спалила всі дерев'яні споруди. Так само вогнем було знищено давні архівні документи...

ср.18102017

Оновлено:03:09:09 PM

Ви не авторизовані.Зареєструватись ?

Back Ви тут: Головна

Статті

Проскурівська вулиця

Центральна вулиця міста пролягає від перехрестя вул. Кам'янецької - Соборної - Подільської до залізничного вокзалу. Вона існує з моменту виникнення поселення Плоскирів як частина дороги на Летичів. До першої половини XIX ст. центральною вулицею міста вважалась Кам'янецька поштова дорога. Після нищівної пожежі 1822 р., коли згоріли майже всі будівлі Проскурова, був складений генеральний план забудови міста, розроблений подільським губернським землеміром В.Рудлицьким та архітектором Геслером. План мав чіткий поділ на вулиці, вся міська територія була розбита на 51 квартал та 403 садибні ділянки. Саме згідно з цим планом були прокладені всі основні вулиці центральної частини міста, які існують і сьогодні. Основними магістралями залишилися ті ж поштові шляхи на Кам'янець та Летичів. Затвердив план у 1824 р. російський імператор Олександр І, на честь якого "Поштова дорога на Летичів" отримала назву вулиця Олександрівська. Існує легенда, що сталося це після того, як імператор, затверджуючи план, поставив власноруч розмашистий автограф прямо посередині листа креслення. Підпис випадково ліг саме уздовж накресленої поштової дороги на Летичів. Один із місцевих чиновників, придивившись на підпис на плані, висловив думку, що імператор таким чином побажав цій вулиці дати назву на честь свого августейшого імені. Перепитувати імператора, так це чи ні, звичайно, ніхто не став, але вулицю, про всяк випадок, назвали Олександрівською. У другій половині XIX століття вона інтенсивно забудовується і стає центральною вулицею Проскурова. Одразу після встановлення радянської влади, в 1921 р., вулицю Олександрівську перейменовують на вулицю 25-го Жовтня (на честь Жовтневої революції 1917 р., яка відбулася 25 жовтня за старим стилем). У 1985 р. вулиці дали ім'я Леніна, але вже в 1991 р. цю постанову скасували і центральна вулиця отримала назву Проскурівська.

Місце, де починається вулиця Проскурівська вже протягом майже трьох століть вважається неофіційним центром міста. Тут перетиналися дві найголовніші магістралі Проскурова - поштові дороги на Летичів і Кам'я-нець, які у XIX ст. перетворилися на центральні вулиці - Олександрівську (нині Проскурівська) і Кам'янецьку. Поблизу перехрестя цих вулиць розташовувалися основні життєво важливі споруди старого Проскурова - собор, торгові ряди, в'язниця, казначейство. Але, як не дивно, таке "центрове" для Проскурова місце зовні нічим не виділялося - ті ж самі одно- і двоповерхові будиночки, яких у місті було безліч. Лише у післявоєнні роки, коли Проскурів вже став обласним центром, вигляд центрального перехрестя зазнав суттєвих архітектурних перетворень. Одразу після Великої Вітчизняної війни на місці зруйнованого при визволенні будинку, була впорядкована трикутна площа, на якій нині розташовується улюбленіший куточок хмельничан усіх поколінь - мініатюрний вербовий сквер і фонтан "із жабенятами". Сквер спочатку він був засаджений ялинками, а в його центрі в 1948 - 54 рр. стояв монумент Сталіну. Напроти скверу, в 1954 р., була споруджена будівля міської пожежної команди (т.зв. "каланча"), яку в 1987 р. переобладнали на дитячий кінотеатр (нині - кінотеатр "Планета"). Тепер це один із двох кінотеатрів міста, із трьома залами, сучасною апаратурою, що демонструє кінострічки для відвідувачів усіх віків. Не менше милують око й силуети самої будівлі, яка, без перебільшення можна сказати, на сьогодні визначає архітектурний вигляд центральної частини Хмельницького. У 2004 р. на вежі "каланчі" було встановлено музичний годинник, з якого кожну годину лунає мелодія пісні про місто. У 1956 р. центр міста прикрасила чотириповерхова будівля універмагу. Сквер біля нього був реконструйований - пам'ятник Сталіну демонтували, насадили верби, кущі, квітники, облаштували фонтан. Універмаг спершу був центральним, але після того, як на початку 1970-х рр. побудували ще один універмаг (нинішній ЦУМ), то цей, на відміну від нового, стали називати старим. Дещо пізніше старий універмаг став спеціалізованим та отримав офіційне найменування -"Дитячий світ", а від початку 2000-х рр. "Торговий Центр". Якщо комусь доводилося бувати, наприклад, у Тернополі або Житомирі, напевно, звернули увагу, що універмаги цих міст - копія нашого "Дитячого світу". Справа в тому, що такий проект Центрального універмагу був прийнятий на початку 1950-х років як типовий для обласних центрів України. Проект реалізували в сімох містах, і в тому числі в нашому Хмельницькому.
До сьогодні на Проскурівській збереглася значна частина старих будинків, які є свідками історії міста за останнє століття.

Проскурівська, 1. Триповерховий будинок, в якому розташовуються поштове відділення №13, кафе "Тріумф" і міський департамент житлово-комунального господарства. Раніше будинок був двоповерховим (третій поверх добудували років З0 тому), спорудив його наприкінці XIX ст. проскурівський міщанин Соломон Барак на кошти, виручені від продажу... газованої води. Ще на початку 1880-х рр. С. Барак одним із перших у місті організував виробництво штучних мінеральних газованих вод, або, як тоді говорили, "шипучок". У цеху, що нагадував звичайний сарай, підготовленою водою наповнювали циліндри з червоної міді, що містилися в дерев'яних баддях із льодом. Після охолодження воду газували й розливали в спеціальні щільно закорковані пляшки, які полм відправляли на продаж. Попит на "шипучку" був великий, що давало великі прибутки підприємцю. Незабаром він збудував власний двоповерховий будинок на розі вулиць Олександрівської (нині - Проскурівська) і Соборної. На першому поверсі відкриває магазин із продажу прохо-лоджувальних напоїв. Крім того, у магазині можна було купити булочки, пиріжки, бублики, а також печиво й тістечка відомого в місті кондитера Франсуа. На другому поверсі п'ять кімнат займала родина хазяїна, інші кімнати здавалися квартиронаймачам.

Проскурівська, 6. Двоповерховий будинок, більшу частину якого нині займають офіс фірми "Ідеал" та піцерія "Мак Смак", був побудований у 1898 р. Саме ця дата чудово видна над лівим кутовим вікном другого поверху. Там же добре зберігся ліпний рельєфний вензель у виді переплетених букв "Л.Х.". Такими були ініціали власника будинку Лева Хаселева, колись відомого в місті дантиста.

Проскурівська, 7. Триповерховий будинок (третій поверх добудований у 2002 р.) з червоної цегли. На першому поверсі розміщується аптека №2 і промтоварний магазин. Історія будинку пов'язана з розвитком торгової справи в нашому місті - колись у ньому був перший та найкращий гастрономічний магазин Проскурова. У 1880 р. місцевий купець Василь Журавльов відкрив у місті перший гастрономічний магазин, як тоді говорили, "європейського стилю", який розташовувався в орендованому міському будинку на розі вулиць Олександрівської (нині - Проскурівська) і Дворянської (нині - Володимирська). Тепер приблизно на місці цього будинку - естрадний майданчик біля кінотеатру ім. Шевченка. За короткий час орендоване приміщення було переобладнано, і незабаром новий "Магазин Журавльова" прийняв перших покупців. Широкий вибір вітчизняних та імпортних бакалійних і гастрономічних товарів, можливість брати товар у кредит і робити замовлення, доставка додому і дегустація - усе це було для провінційного Проскурова дивиною. На початку XX ст. власницею фірми стає дочка Журавльова Віра Василівна (по чоловіку Вильчек). З цього часу торгові заклади були перейменовані в "Магазини Журавльової". Саме така вивіска з'явилася на новому двоповерховому будинку на вулиці Олександрівській, 5 (нині - Проскурівська, 7), який Журавльови побудували у 1903-1905 рр. На верхньому поверсі була влаштована власна квартира, а нижній відведено під торгові площі нового гастроному.

Проскурівська, 13. Чотириповерховий будинок, у якому розташований міжміський переговорний пункт й інші служби "Укртелекому", можна без перебільшення вважати прикрасою центральної вулиці Хмельницького. Наприкінці XIX ст., серед переважно одноповерхової забудови міста, ця будівля виглядала доволі велично. Побудував будинок у 1890 р. дворянин Людвіг Іванович Дєрєвоєд, людина заможна, яка мала в тодішньому Проскурові величезний авторитет. З 1881 р. його протягом трьох десятиліть (!) постійно обирали гласним міської Думи. Але найбільше серед проскурівчан Л. Дєрєвоєд був відомий як власник найкращої у місті аптеки. На початку 70-х років XIX ст. дворянин Л. Дєрєвоєд одержав відповідну освіту і звання провізора, та відкрив у Проскурові власну аптеку, обладнавши її в маленькому одноповерховому будиночоку на розі Олександрівської (нині - вул. Проскурівська) і невеликого провулка, що вів до єврейських кварталів (нині - район центрального ринку). Цікаво, що саме завдяки відкритій тут аптеці, цей провулок незабаром одержав офіційну назву - вулиця Аптекарська (нині - вул. Проскурівського підпілля). У 1890 році Л. Дєрєвоєд завершив будівництво нового триповерхового будинку, перший поверх якого відвів під аптеку, обладнану за останнім словом фармацевтії. Маючи гарне приміщення й устаткування, аптека Дєрєвоєда на довгі роки стала найкращою в місті. У радянські часи будинок Л. Дєрєвоєда був націоналізований, і аптека припинила існування. Змінивши багато господарів (переважно в особі державних установ), будинок пережив декілька ремонтів та переґ рв (добудували четвертий поверх), але все-таки, зберіг свою оригінальну архітектуру.

Проскурівська, 15. В першій половині XX ст. тут був найпопулярніший ресторан Проскурова, який мав назву "Слон". Він майже чотири десятиліття займав весь перший поверх будинку. На жаль, достовірно невідомо, хто і коли побудував цей будинок і хто був засновником ресторану. Точно можна стверджувати лише те, що в 1908 р. ресторан вже успішно працював та пропонував відвідувачам найвишукані страви. Кухня ресторану особливо славилася оригінальними холодними закусками і фірмовою заливною рибою, а також вибором вин і делікатесів. Кажуть, що навіть під час громадянської війни, коли в країні панували голод і розруха, у "Слоні" можна було замовити (зрозуміло, за великі гроші) чорну ікру й ананаси. Ще одним "козирем" ресторану довгий час був оркестр сліпих музиканлв з 18 чоловік, які грали вечорами. Над рестораном, на другому поверсі будинку, були обладнані готельні номери.
У перші роки радянської влади "Слон" так і залишився рестораном, а от "нумера" переобладнали під "Готель № 1 міськкомунгоспу". Саме в цьому готелі у вересні 1938 р. зупинялася знімальна група під керівництвом відомого кінорежисера Олександра Довженко, що знімала у Проскурові деякі епізоди фільму "Щорс". Після Великої Вітчизняної війни готель продовжував діяти, поки в 1967 р. у Хмельницькому не відкрили новий комфортабельний п'ятиповерховий готель "Жовтневий", який перейняв на себе основні турботи з обслуговування гостей обласного центру. Отож, готель №1, припинив існування, а ось "Слон" свою "спеціалізацію" проніс, як кажуть, через віки, щоправда, при цьому змінюючи назви. Довгі роки ресторан називався "Центральний", потім -"Дружба". Деякий час була тут і звичайна їдальня, і кафе "Кристал".

Проскурівська, 16. Універсам «Південний Буг». На місці універсаму стояв двоповерховий будинок, в якому в XIX столітті були кращі в місті "мебльовані кімнати" (тобто - готельні номери). Вважають, що саме у них зупинялися всі приїжджі, у тому числі відомі композитори М. Завадський і В. Заремба, поет Л. Глібов і письменник С. Руданський. На початку XX ст. власник "мебльованих кімнат" В. Гойфман назвав свій готель на французький кшталт - "Бель-В'ю".

Проскурівська, 18. Двоповерховий будинок, у якому нині розташовується дитяча музична школа №1, був побудований в 1910 р. Буквально того ж року на першому поверсі проскурівський підприємець Йосип Штейн-шлегер відкрив кінотеатр "Модерн", який до цього вже встиг рік тимчасово попрацювати в орендованому приміщенні будинку купця Є. Горенштейна на вул. Кам'янецькій. Саме "Модерн" став найкращим серед перших кінотеарів Проскурова. Увечері він весь сяяв вогнями електричних ламп, перед входом були встановлені красиві рекламні щити, вхідні двері прикрашені художнім різьбленням (до речі, ті двері збереглися до сьогодні). Всередині кінотеатру до послуг відвідувачів були: просторе фойє, буфет, зал з м'якими кріслами й диванами на 200 глядачів. Всі приміщення відрізнялися особливою вишуканістю; стіни фойє оздоблені французьким гобеленом і прикрашені величезними дзеркалами, підлога вистелена кольоровою керамічною плиткою, у кінозалі завіса і штори, пошиті з червоного оксамиту. Під час кіносеансу грав невеликий оркестр, а безпосередньо перед початком демонстрації фільму конферанс'є оголошував назву і короткий зміст картини. У 1921 р. радянська влада націоналізувала кінотеатр, але одразу зіткнулася з проблемою - кого призначити директором? Фахівців не було. Перебравши багато кандидатур, запропонували цю посаду авторитетному і досвідченому... Йосипу Штейн-шлегеру. От такий вийшов курйоз - "колишній" власник "Модерну" став директором свого ж кінотеатру. У 1926 р. "буржуазну" назву змінили на нову - "Зірка комунізму". Під таким ім'ям кінотеатр проіснував усього два роки і рішенням міської влади був об'єднаний з "Кіно ім. Леніна" (колишня "Оаза"). Від того дня будинок №18 перейшов у розпорядження інших установ.

Проскурівська, 19. На місці цього будинку до 1960-х років стояла одноповерхова торгівельна споруда, в якій у різні часи діяли різні крамниці. Так, у довоєнні роки тут був магазин спецторгівлі з іноземцями (так званий «Торгсін»), в якому навіть у найбільш голодні роки в обмін на валюту чи золото можна було купити будь-які продукти.

Сквер імені Тараса Шевченка. Це без перебільшення один із наймальовничих куточків нашого обласного центру, улюблене місце відпочинку багатьох хмельничан, особливо молоді та дітей. Вже більше ста років його тінисті алеї і доглянуті квітники милують око городян. Протягом XV - XVIII ст. місцевість, де нині розкинувся сквер, була окраїною давнього Проскурова. Тут височів невеликий гайок могутніх дубів, а навколо простирався луг, який місцеве населення довгий час використовувало як вигін для домашньої худоби. У 1824 р. згідно з генеральним планом забудови Проскурова місце, де розташовувався гайок, було відведено під "велику торгову площу". Частину дубів спиляли, по периметру площі побудували торгові крамниці й складські приміщення, а в центрі залишили місце для торгівлі з возів. Площа одержала найменування Хлібна і стала основним місцем проведення торгів і ярмарків у Проскурові. Торги відбувалися щотижня у п'ятниці і неділі, одноденні ярмарки — 14 разів на рік і, нарешті,так званий "річний ярмарок" улаштовувався з 5 по 12 червня. Але Проскурів поступово розростався, і незабаром Хлібна площа стала занадто маленькою для ярмарків. У 1888 р. міська влада прийняла рішення перенести головну торгову площу ближче до вокзалу — на пустир, де нині корпуси міської лікарні. Хлібну площу віддали для розквартирування підрозділів 46-го Дніпровського піхотного полку. Торгові крамниці і склади переобладнали під казарми, а простору ярмаркову площу пристосували під плац. Саме на цьому плаці довелося марширувати молодому підпоручику, майбутньому видатному російському письменнику Олександру Купріну, який в 1890 - 94 рр. проходив службу в Дніпровському полку. У 1893 р. 46-й полк переїхав до новопобудованих казарм за залізницею (район Дубове). Колишня Хлібна площа спорожніла. Але ненадовго...
У 1895 р. Проскурівська міська управа одноголосно схвалила пропозицію - на місці торгової площі організувати міський сад. Знесли частину крамниць, спланували алеї, почали насаджувати дерева, спорудили огорожу. Роботи з упорядкування саду закінчилися в 1900 р. Тодішня влада Проскурова підтримували міський сад у гарному стані. У 1913 р. була виділена значна сума на влаштування "дитячого саду" (тобто дитячих ігрових майданчиків) і будівництво двох альтанок. У цьому ж році місцева Дума звернулася в "Комісію зі святкування 300-річчя Імператорської родини Романових" із клопотанням про перейменування міського саду в "Романовский". Подальша доля цього прохання невідома. Скоріше за все, пропозицію проскурівчан було відхилено. Безрезультатно завершився проект спорудження на території саду головного міського Собору.
У перші роки Радянської влади сад перейменували в "Парк культури і відпочинку імені М. Коцюбинського". Встановили нову оггрожу, побудували парадний вхід, відкрили шаховий павільйон і читальний зал. У 1940 р. завершили спорудження кінотеатру ім. Чкалова, за яким облаштували літній танцювальний майданчик. У післявоєнні роки благоустрій було продовжено, а в 1970-х рр. проведена докорінна реконструкція: парк звільнили від зайвих застарілих споруд (знесли довгі одноповерхові будинки праворуч та ліворуч від кінотеатру, танцмайданчик, літній театр та ін.), що надало можливість насадити нові породи декоративних дерев і кущів, створити ландшафтні композиції, влаштувати фонтани, дитячі майданчики. У 1992 р. у східній частині парку, що віднині став іменуватися сквером, урочисто був відкритий пам'ятник Тарасові Шевченку. Одночасно на честь Кобзаря перейменували сквер, і кінотеатр.

Проскурівська, 33. Двоповерховий будинок, перший поверх якого нині займають кафе і магазини (піцерія "Челентано", магазин "Фантазія" та ін.). Зведено його у 1897 р. і за усіма відомостями тут розташовувався готель "Петербурзький" - один із найкращих у місті. Власницею готелю була місцева купчиха Ш. Сколецька. Цікаво, що після початку Першої світової війни у 1914 році вона змушена була перейменувати готель на "Петроградський". Такий крок був пов'язаний з масовою хвилею антинімецьких настроїв у всій Російській імперії. Нагадаємо, що у Першій світовій війні саме Німеччина була головним ворогом, і навіть столицю Санкт-Петербург перейменували тоді на російський лад - Петроград.

Проскурівська, 35. Будинок міськвійськомату. Побудований на початку XX ст. на кошти торговця галантереєю Ф. Жидовецького. У радянські часи (у довоєнні та післявоєнні роки) тут знаходився міськвиконком. Нині - міськвійськомат.

Проскурівська, 37. Медичне училище. У 1922 р. у Проскурові були організовані курси лікарського персоналу, які з 1923 р. перетворені на школу лікарського персоналу, а згодом на фельдшерсько-акушерську школу. Саме від цього навчального закладу веде початок нинішнє медичне училище. У період 1944-58 років медучилище базувалось у Славуті, а з 1959 р. переїхало знову до обласного центру. Що стосується історії самого будинку, то його зведено на початку XX ст., він мав два поверхи та пишно оформлений фасад у "цегляному" стилі. Тут довгий час розташовувалася міська поліклініка та магазин "Сангігіена". На початку 1960-х років приміщення передано медучилищу, для потреб якого його незабаром повністю перебудували - надбудували два поверхи, облицювали плиткою, перепланували внутрішній простір.

Проскурівська, 40. Кінотеатр ім. Шевченка. Від 1992 року найбільший кінотеатр міста й області носить ім'я Тараса Григоровича Шевченко. Але все-таки, для більшості хмельничан середнього і старшого віку, він так і залишився старим, добрим, рідним "Чкальником", тобто кінотеатром імені Чкалова. Не одне покоління городян пов'язує з цим кінотеатром свої найкращі спогади -перші побачення, зустрічі з друзями, прекрасні хвилини сімейного відпочинку або просто "похід у кіно" з однокласниками.
Спорудження в Проскурові нового спеціалізованого кінотеатру почалося в 1936 р. Це будівництво стало не лише найбільшим за всі попередні роки існування радянської влади в місті, але було навіть включено до республіканського плану розвитку народного господарства України. Урочисте відкриття кінотеатру планувалося на середину 1938 р., але... ударне будівництво перетворилося в довгобуд. Лише, 13 листопада 1940 р. відбулося урочисте відкриття. На площі перед головним входом на святковий мітинг зібралися тисячі проскурівчан, грав оркестр, звучали палкі промови виступаючих. У цей же день відбувся і перший кіносеанс — демонстрували комедію "Музична історія". Важко передати, як хвилювався перед прем'єрою весь колектив кінотеатру, а особливо - головний кіномеханік С. Секирін. Але все минуло успішно. Кінотеатр ім. Чкалова відразу став гордістю міста і ввійшов до числа найкращих в Україні. І це не дивно - просторий кінозал, фойє, бібліотека, музично-оркестровий зал, буфети, найсучасніша на той час апаратура, — все було до послуг відвідувачів. В архітектурному плані нова будівля прекрасно довершила формування тодішньої центральної площі Проскурова: перед кінотеатром височів пам'ятник В. Леніну (у 1970 р. його перенесли до радіозаводу), навпроти розташовувався будинок міськвиконкому (нині - військкомат), поруч, через будинок - драмтеатр (нині - Будинок культури), а з тильного боку кінотеатру розкинувся центральний парк культури та відпочинку. З моменту відкриття кінотеатр ім. Чкалова ніколи не змінював свого профілю. Навіть у роки німецько-фашистської окупації тут продовжували демонструвати кіно, щоправда, переважно для солдатів і офіцерів німецької армії. Після війни, у 1949 р., у кінотеатрі обладнали малий зал, розширили великий. У 1964 р. кінотеатр став широкоформатним. За останні роки кінотеатр був технічно переобладнаний і нині, під новим ім'ям, переживає свою другу молодість.

Проскурівська, 43. Будинок культури. Перший театр у Проскурові відкрився у 1892 р. та розташовувався в дерев'яній необладнаній будівлі на вул. Кам'янецькій. Власник театру Б. Шильман із часом зрозумів, що таке приміщення не відповідало театральним вимогам і перешкоджало приїзду в Проскурів на гастролі "зоряних" труп. Після п'яти років будівництва, у 1907 р., на центральній вулиці Олександрійській (нині - Проскурівська) Б. Шильман звів нову будівлю театру. Поруч із ним, у дворі, відкрився невеличкий готель для приїжджих акторів та затишний "театральний ресторанчик". Театральне життя в Проскурові пожвавилося: усе частіше місто стали відвідувати найкращі акторські колективи з Києва, Одеси, Петербурга. Під час громадянської війни, коли Проскурів опинився у центрі подій, пов'язаних із становленням УНР, театр інколи використовували для засідань Уряд УНР та Директорія, що в 1919-1920 рр. тричі перебували у Проскурові. Театральний зал "пам'ятає" промови Головного Отамана С. Петлюри, командуючого Січовими стрільцями Є. Коновальця, урядовців та політиків УНР. Але бували тут під час громадянської війни і вистави. Так, у серпні 1919 р. у Проскурові гастролював Новий Львівський театр (виступав за підтримки Міністерства преси та інформації УНР). Саме на проскурівській сцені судилося останній раз виступити видатній українській оперній артистці Катерині Рубчаковій - незабаром, 22 листопада 1919 р., талановита акторка померла від тифу.
У 1920 р. театр Шильмана був націоналізований радянською владою. У його приміщенні організували клуб ім. Леніна, і тепер уже повні зали збирали партійні конференції, різноманітні сесії, мітинги, пленуми. Та все-таки, у 1925 р. театральну споруду передали майстрам сцени - колективу щойно організованого Українського державного драмтеатру. Проте зал театру ще тривалий час продовжували використовувати для зібрань міського значення. Так, у листопаді 1929 р., тут відбулося урочисте засідання з нагоди 10-річчя Черроного козацтва і нагородження 1-ї Запорізької дивізії Червоного козацтва (дислокувалась у Проскурові) найвищою нагородою Української СРР - орденом Трудового Червоного Прапора УСРР та найвищою бойовою нагородою СРСР - орденом Червоного Прапора. У засіданні взяли участь почесні гості - К. Ворошилов, С. Будьонний, В. Затонський, В. Примаков, І. Кулик та інші. У березні 1941 р. Проскурів став обласним центром, і тому прийнято рішення про переведення сюди Кам'янець-Подільського обласного музично-драматичного театру ім. Петровського. Але війна, що почалася за три місяці, змусила відкласти переїзд на повоєнний час. Лише у листопаді 1944 р. обласний театр прибув до Проскурова і розташувався в будинку №43. В 1960 р. на розі вул. Кам'янецької (тоді — вул. Фрунзе) і Гагаріна спорудили нову будівлю театру, а в приміщенні на Проскурівській, 43 розмістився міський Будинок культури.

Проскурівська, 46. Театр ляльок. Двоповерховий будинок нинішнього театру ляльок був побудований у 1880-х рр. і належав купцю, потомственому почесному громадянину Соломону Маранцу - одному із найбагат-ших жителів Проскурова кінця XIX - початку XX ст. Він вів торгівлю переважно цукром і гасом, здавав в оренду численну свою нерухомість, володів паровим млином і цукровим заводом. Отже, не дивно, що "цукрозаводчик" С. Маранц мав одну з найкращих садиб у місті із двоповерховим особняком серед чудового саду. У XX ст. будинок кілька разів перебудовувався, поки не набув свого остаточного вигляду: класичні архітектурні форми, головний вхід, що прикрашений чотирма колонами і балконом. З перших днів радянської влади будинок Маранца опинився в розпорядженні штабу окремої кавалерійської бригади Г. Котовського, пізніше тут знаходились різні радянські і військові установи. Недобру славу будинку з колонами принесли 1930-л рр. Спочатку тут, до 1938 р., було окружне відділення НКВС, а згодом, до 1941 р. -особливий відділ НКВС 5-ої армійської кавалерійської групи. В жахливі роки сталінських репресій у прилягаючих до цього будинку підвалах були знищені тисячі безвинних людей. Світле життя для колишнього будинку Маранца розпочалося у післявоєнні роки, коли тут розташувався Палац піонерів. У 1989 р. Палац піонерів переїхав у нове приміщення, що було споруджено на вул. Прибузькій (нині - це Палац творчості дітей і юнацтва), а в будинку №46 розмістився обласний театр ляльок, який був заснований у 1970 р.

Проскурівська, 47. Обласний художній музей. Добротний двоповерховий цегляний будинок з високим декоративним куполом добре відомий більшості хмельничан - тут з 1986 р. розташувався обласний художній музей. Майже за століття свого існування зовнішній вигляд цього будинку майже не змінився, хоча за цей час у нього змінилося багато господарів: З0 років тому тут були редакції обласних газет "Радянське Поділля" і "Корчагінець", 40 років тому - міськком партії, 50 років тому - облвиконком... Споруджено будинок №47 в 1903 році для Проскурівського відділення Південно-Російського промислового банку.

Проскурівська, 56. Колишній готель "Континенталь". Цей чотириповерховий будинок є прекрасним зразком пізнього модерну - архітектурного стилю, який домінував на початку XX століття. До наших днів збереглися всі оригінальні пластичні форми фасаду, ажурні балкони, декоративне оздоблення стін кольоровим склом-смальтою. Нині ліве крило будинку займають класи музичного училища, а в центральній частині розмістилися майже десяток установ і організацій. Тут тобі і страхова компанія "Оранта",і міський фінвідділ, і відділення Держказначейства, і спортивні федерації, корпункти газет, офіси партій... А колись весь будинок №56 займав один із найкращих готелів міста - "Континенталь".
У Проскурові початку XX ст. проблеми знайти готель просто не існувало. Судіть самі - у 1910 р. в місті з населенням всього 36 тисяч нараховувалося 19 готелів! Зрозуміло, що більшість з них були маленькими і мали всього 4-5 номерів, але все-таки факт залишається фактом. Більше того, Проскурів за кількістю готелів займав перше місце в Подільській губернії. Так, у губернському центрі Кам'янці-Подільському було 15 готелів, у Вінниці - 12, у Могилеві-Подільському - 11. Тривалий час найпрестижнішим готелем міста був "Петербурзький" (дивись Проскурівська, 33). Непоганими також вважалися "Англія", "Бель-В'ю", "Берлін", "Імперіал", "Пасаж". Але, крім пишних і претензійних назв, усі вони мало чим відрізнялися один від одного: ті ж мінімальні зручності, той же, досить обмежений спектр пропонованих послуг, л ж люті клопи в номерах. Місту був потрібен першокласний готель.
За його влаштування взявся проскурівський купець Сімха Вассерман, відомий торговець галантерейними товарами і щедрий меценат, член правління благодійної ради місцевого комерційного училища. На власні кошти Вассерман у 1910 -1912 рр. будує чотириповерхову споруду готелю, який назвав - "Континенталь". Готель мав 3 "люксових" апартаменти, 5 номерів "першого класу", електричне освітлення і найголовніше - гаряче водопостачання. Зазначимо, що це в той час, коли в місті взагалі був відсутній водогін! Вассерман зумів домовитися з власником розташованого поблизу чавуноливарного заводу (нині - завод "Пригма-прес") Б. Ашкіназі про організацію постачання по наземному трубопроводу води, яка нагрівалася в ливарному цеху підприємства. В 1916 р. Вассерман почав облаштовувати у дворі будинку зимовий сад. Але цей проект так і залишився нездійсненим. Після революційно-військових потрясінь нова влада будівлю готелю націоналізувала і передала в користування радянським установам. "Континенталь" припинив своє існування.

Проскурівська, 57. Колишній Будинок офіцерів. У перші десятиріччя радянської влади гарнізон міста помітно розширився і набув всесоюзного значення, особливо після того, як наприкінці 1930-х років у Проскурові розташувалася танкова бригада і штаб армійської групи. В цей же час вирішили побудувати новий Будинок Червоної Армії (БЧА). Місце під новобудову виділили на центральній вулиці, де знесли кілька одноповерхових будинків. Споруджував об'єкт ударними темпами "Військбуд №105", і до кінця 1939 р. просторий, двоповерховий гарнізонний БЧА був урочисто відкритий.
"Епіцентром" визначних подій проскурівський БЧА став у 1940 р., коли тут у травні-червні розташувався штаб Польового управління оперативного Південного фронту під командуванням генерала армії Г. Жукова. Південний фронт був створений на базі військ Київського Особливого військового округу і мав завдання "звільнення Північної Буковини та Бессарабії з-під окупації Румунії" та приєднання цих територій до СРСР. Штаб фронту розташувався у Проскурові, а сам Г. Жуков за короткий час відвідав майже всі частини і з'єднання округу, переважна більшість яких була розташована на території нашої області, займався оргпитаннями, проводив розширені наради. У червні 1940 р. Г. Жуков виступив у проскурівському БЧА з промовою перед командним складом гарнізону.
У березні 1941 р. Проскурів стає адміністративним центром Кам'янець-Подільської області й у Будинку Червоної Армії розташувався обком паргії та комсомолу. Але не надовго - 22 червня почалася Велика Вітчизняна війна. Наприкінці червня - на початку липня 1941 р., у проскурівському БЧА перебував командний пункт Південно-Західного фронту під командуванням генерал-полковника М. Кирпоноса. Саме тут, З0 червня, командування наших військ прийняло важке рішення - до 9 липня відійти на рубіж Коростенського, Новоград-Во-линського, Старокостянтинівського і Проскурівського укріпрайонів і вперше офіційно розпочати відступ під натиском німецько-фашистських військ. Тим часом, 8 липня 1941 р., у Проскурів увійшла німецька армія. У будівлі БЧА розташувався Гебітскомісаріат.
Після визволення у березні 1944 р. обком повернувся на старе місце. Деякий час в лівому крилі на другому поверсі БЧА навіть жив тодішній перший секретар обкому В. Бегма. Але на початку 1950-х років, обком переїжджає у нове приміщення, і будинок знову перейшов у розпорядження військових, змінивши свою назву на -гарнізонний Будинок офіцерів. За останні роки Хмельницький гарнізон значно зменшився, і тому з 2005 р. Будинок офіцерів був розформований, а його приміщення передано університету управління і права.

"Янгол Скорботи". Сьогоднішній обласний центр важко уявити собі без скверу, який прикрашає скульптура "Янгола скорботи". Ще не так давно на місці Янгола стояв пам'ятник М. Горькому, а понад 60-ти років тому і скверу ніякого взагалі не було - тут височив один із найкращих будинків міста - будинок Берлянта.
Проскурівський купець Янкель Берлянт вклав майже всі свої капітали в спорудження великого триповерхового дохідного будинку на перехресті Олександрійської (нині - Проскурівська) і Старобульварної (нині -Свободи). Будівництво завершилося в 1910 р., будинок вийшов добрий і одразу завоював собі славу найкрасивішого будинку в місті. Оренда приміщень в ньому була дорогою і спочатку особливих прибутків домовласнику не приносила — занадто мало знаходилося бажаючих знімати кімнати за високими цінами. Але удача Берлянту посміхнулася: з 1912 р. весь будинок у довгострокову оренду терміном на 15 років взяло Управління Подільської залізниці, та ще й гроші внесли наперед. Після встановлення радянської влади Подільська залізниця була націоналізована, управління розпущене, а будинок Берлянта передали військовому відомству. У 1920-х роках цей будинок займали різні організації місцевого гарнізону, а в 1930-х роках тут розташувалися штаб кавалерійського корпусу Червоного козацтва й управління 105-ї особливої дільниці "Військобуду". Мабуть, саме ці обставини і стали тією причиною, за якою в перші дні війни 1941 р. під час відступу Червоної Армії, будинок-красень був висаджений у повітря. Старожили розповідали, що в такий спосіб знищили архіви тих військових установ, що перебували в цьому будинку.
Після Великої Вітчизняної війни на руїнах будинку був упорядкований сквер, в якому в 1953 р. встановили скульптуру пролетарського письменника Максима Горького. В 1997 р. сквер був повністю перебудований, а в його центрі встановлений пам'ятник жертвам репресій "Янгол скорботи". Автори - Хмельницькі скульптори, батько та син Микола та Богдан Мазури.

Вічний Вогонь. Меморіальний комплекс на честь воїнів-визволителів міста, або - Вічний вогонь. Навряд чи кому з хмельничан слід розповідати про його місцезнаходження, а от нагадати історію створення меморіалу і про героїв, похованих там, мабуть, варто.
У далекому 1925 р. у Проскурові відбувся перший місячник озеленення міста. Саме тоді на розі вулиць 25-го Жовтня і Новобульварної (нині - Проскурівської та Івана Франка) юні піонери-школярі заклали сквер, що одержав назву Піонерський. Після звільнення Проскурова від німецько-фашистських загарбників (25 березня 1944 р.) у цьому сквері з'явилися перші могили наших загиблих воїнів, переважно льотчиків. Через рік тут поховали екіпаж 36-го бомбардувального полку в складі лейтенанта Кузика, мол. лейтенанта Баніна і сержанта Ушакова, літак яких зазнав аварії під Проскуровом вже після війни - 29 травня 1945 р. Незабаром у Піонерський сквер перенесли останки ще декількох наших воїнів-визволителів, що раніше були поховані в інших місцях міста (наприклад, могила полковника Шестакова була спочатку біля кінотеатру ім. Чкалова), а в 1948 р. над братською могилою спорудили пам'ятник. У 1974 р. була проведена повна реконструкція скверу і братської могили — встановили новий пам'ятник, чашу Вічного вогню і стелу з меморіальною плитою, на якій нанесені імена 17 загиблих воїнів. Першими серед них значаться двоє Героїв Рад. Союзу - Лев Шестаков та Валентин Єлькін.

Проскурівська, 79. Музичне училище ім. Заремби. Двоповерховий будинок училища спорудили наприкінці 1930-х років для потреб готелю, розрахованого на 25 номерів. Музичне училище тут було відкрито в 1960 р. Серед випускників учбового закладу народні артисти України В. Дідух, М. Дідик, В. Степова, М. Балема, заслужені діячі мистецтв В. Гронський, В. Камінський, популярний співак 0. Пономарьов та багато ін.

Проскурівська, 81. Стадіон "Поділля". Історія створення головної спортивної арени в Проскурові бере початок у 20-х роках минулого століття, коли з кожним роком все більшу популярність серед населення став завойовувати спорт. У тогочасному місті всі спортмайданчики були невеличкі та примітивні, і тому в 1926 р. прийняли рішення переобладнати під стадіон місцевий іподром, що навпроти нинішнього парку ім. Франка за залізничною колією (про існування тут колись іподрому зараз нагадує лише назва пров. Іподромний). За справу взялася молодь міста. Іподром являв собою величезний пустир, в деяких місцях якого стояла вода, ріс очерет і навіть водилися дикі качки. Не один день обрану під стадіон ділянку осушували та підсипали ґрунт на розміченому футбольному полі. Пізніше вздовж поля встановили лавки і побудували дерев'яний навіс для глядачів, поруч обладнали волейбольний і баскетбольний майданчики, легкоатлетичні сектори. Після завершення всіх робіт, у 1927 р., в урочистій обстановці був відкритий перший у Проскурові "спортстадіон". Саме тут у довоєнний час відбувалися найголовніші футбольні двобої і спортивні змагання.
Наприкінці 30-х рр. виникає потреба будівництва нового стадіону. Для новобудови обрали майданчик біля "ДОСів" (будинків офіцерського складу) - саме те місце, де нині і розташувався стадіон "Поділля". Введення в дію спортарени було заплановано на 1942 р., проте війна перекреслила ці плани.
Роботи відновили лише у квітні 1950 р. Більше сотні колективів підприємств і установ, комсомольських і піонерських організацій щодня трудилися на будівництві: споруджували трибуни (загальна кількість місць - 4000, із них сидячих - 1750), центральний вхід, встановлювали огорожу, вирівнювали футбольне поле. Незважаючи на всі складності, будівництво було проведено в рекордно короткий термін - півтора місяця. Відкриття стадіону, який перейшов у відомство товариства "Динамо", відбулося 16 травня 1950 р. Цей день став великою подією в спортивному житті Проскурова - нарешті в нашому місті з'явився більш-менш сучасний стадіон.
На початку 1960 р. Хмельницька футбольна команда "Динамо" одержала статус майстрів і право виступати в чемпіонатах СРСР. Та тут постала велика проблема -виявилося, що міський стадіон не відповідає вимогам матчів такого рівня. Але, дякуючи долі, тодішній перший секретар обкому партії 0.Ватченко був великим любителем футболу і одразу взяв вирішення цього питання під свій особистий контроль. Було прийняте рішення про початок негайної перебудови стадіону. У січні 1960 р. перед будівельниками поставили жорсткі строки - закінчити всі роботи до 15(!) квітня. І от за три місяці виросли нові залізобетонні трибуни на 10 020 місць із роздягальнями, душовими, медпунктом. Були встановлені щогли електричного освітлення, котрого на той час більшість стадіонів ще не мала. Значну допомогу в будівництві надала громадськість міста - робітники, службовці, студенти, школярі, які безкоштовно і не один день працювали на новобудові. Урочисте відкриття стадіону відбулося 24 квітня 1960 р. в день, коли Хмельницькі динамівці зіграли перший матч на своєму полі в рамках чемпіонатів СРСР.
За наступні 40 років стадіон майже не змінювався, хіба що назва з'явилася інша - "Поділля", та зробили ще кілька капітальних ремонтів. Відбулася в історії стадіону й одна, по-справжньому знаменна подія: у 1980 р. над його трибунами в спеціально встановленій чаші був запалений Олімпійський вогонь, який естафетою направлявся з Греції до Москви і на шляху свого проходження з 8 на 9 липня "заночував" у нашому місті. Погодьтесь, не багато спортивних арен України та світу можуть пишатися таким фактом.
На початку 2000-х років спорткомплекс "Поділля" знову опинився в центрі уваги місцевої влади, яка вийшла з ініціативою здійснити реконструкцію стадіону. Будівельні роботи розпочалися в листопаді 2001 р., а у вересні 2003 р. стала до ладу перша черга нового стадіону. Заново споруджена центральна трибуна із зручними індивідуальними місцями для глядачів, захисним дахом від дощу та прибудованою чотириповерховою спорудою для адміністративно-господарських приміщень, офісів, торгівельних закладів. Подальша реконструкція перетворить міський стадіон в арену європейського рівня.

Проскурівська, 83. Центр науково-технічної творчості молоді. Цей двоповерховий будинок з перших днів існування і вже протягом століття перебуває винятково в "розпорядженні" дітей. Нині тут обласний центр науково-технічної творчості молоді (донедавна - станція юних техніків), раніше розташовувалася школа, а спочатку його було збудовано для потреб міського училища.
У Російській імперії з 1804 р. склалася чітка система державної народної освіти, за якою були встановлені чотири типи навчальних закладів: парафіяльні (школи), повітові (училища), губернські (гімназії) й університети. На Проскурівщині існувала розгалужена мережа церковно-парафіяльних шкіл, працювало повітове (їх ще називали "дворянськими") училище в Чорному Острові, а також єврейське училище 1-го розряду в Проскурові. В 1869 р. в результат чергової реформи народної освіти, прийнято рішення про закриття дворянських училищ і перетворення їх у міські народні училища. У тому ж році цей проект був реалізований: училище в Чорному Острові закрито, а замість нього в Проскурові відкрито двокласне міське народне училище.
До міських училищ приймали дітей віком від 7 до 12 років, повний курс навчання продовжувався 5 років, викладалися такі предмети: Закон Божий, російська мова з краснописом, арифметика, історія, географія, природознавство, церковний спів, креслення, а також гімнастика, ремесла для хлопчиків і рукоділля для дівчаток. Навчання дітей було роздільне, тому існували два відділення - чоловіче і жіноче.
Штатним доглядачем (тобто завідувачем) проску-рівського училища більше З0 років був Олександр Семенович Тищенко. Ця людина завоювала в місті величезний авторитет і повагу. Не випадково у своїх спогадах, що відносяться до 1888 р., відомий проскурівський нотаріус К. Колоколов згадував наступне: "В серой жизни Проскурова ярко блестели две точки, й одна из них - зто двухклассное народнеє училище, во главе которого стоял популярнейший из жителей, смотритель Тищенко... Вообще, народное училище бьіло учреждением, к которому проскуровское общество очень симпатизировало, к господину Т. все обращались за советами, не исключая милых хозяюшек, й снисходя к их просьбе, он очень часто даже варил им варенье, пек мазурку й приготовлял тюлевыя бабы, хотя последние не всегда выходили у него удачно, ибо были слишком ажурны".
Але повернемося до історії училища. Тривалий час воно розташовувалося в тісних пристосованих приміщеннях на перехресті Соборної і Мільйонної (нині вул. Театральна), і тому вже наприкінці XIX ст. виникає гостра потреба розширення учбових площ. Завдяки зусиллям доглядача Тищенко, міська влада в 1900 р. прийняла рішення про спорудження нового приміщення міського училища, будівництво якого завершили лише в 1906 р.. Проскурівське міське училище вважалося одним із найкращих у губернії, і, виходячи з цього, з 1909 р. при ньому відкриваються "Постійні педагогічні курси" для вчителів. Подібні курси були організовані лише в трьох містах Подільської губернії (крім Проскурова - у Вінниці та Балл). У 1912 р. міські училища перетворяться у вищі початкові училища - чотирикласні навчальні заклади, в які приймали дітей у віці 10-13 років уже після закінчення початкової школи.
У перші роки радянської влади училище припинило існування. В його будівлі розташовується середня українська школа, яка у 1930-х роках мала №7, а в післявоєнний час - №3. Зазначимо, що в роки Великої Вітчизняної війни німецько-фашистські окупанти в приміщенні школи №7 відкрили "Вербувальний пункт" - для організації відправки проскурівчан на роботи до Німеччини. Всього з січня 1942 р. до кінця окупації було вивезено понад 1300 чоловік.
У 1970 р. середня школа переїжджає в інше приміщення, а будинок передається обласній станції юних техніків. У 1992 р. станція перейменована в обласний центр науково-технічної творчості молоді.

ДОСи. Так скорочено називають будинки офіцерського складу. Цей термін з'явився в повсякденному житті проскурівчан у середині 1930-х років, коли для військових чинів місцевого гарнізону в різних районах міста почали зводити типові чотириповерхові будинки. П'ять будинків побудували в передмісті Ракове, де в той час розташовувалося містечко військового табірного збору, два будинки - на вулиці Пілотській, біля аеродрому. Найбільше "Досівське містечко" виросло на центральній вулиці, зайнявши більшу частину колишньої головної торгової площі міста.

Міська лікарня. Сьогодні міська лікарня - це сучасне медичне містечко, що займає цілий квартал між вулицями Проскурівською, Шевченка і Старокостянтинівським шосе. На цій території розмістилися 4 лікувальні корпуси, розраховані на 700 ліжок, господарський блок, впорядкована паркова зона. Хмельницька міська лікарня веде свій початок від грудня 1956 р.. Саме тоді на пустирі, що заріс деревами і чагарниками, був споруджений перший корпус лікарні, частково впорядковано територію, і нова медична установа прийняла перших пацієнл'в. От як про цю подію розповідав перший головний лікар міської лікарні Олексій Панасович Корнійчук: "17 грудня 1956 р. відкрилася нова фабрика здоров"я - міська лікарня. Лікарня має два відділення: хірургічне і терапевтичне, кожне на 50 ліжок. Усього обладнано 35 палат, на підлогах м'які доріжки, біля ліжок - тумбочки. Якщо хворому знадобиться викликати лікаря чи медсестру, - у палаті є електросигналізація. Натиснув кнопку, і на щит в чергового лікаря загоряється лампочка з номером палати. У корпусі лікарні є також куточки відпочинку, прекрасна їдальня, лабораторія, аптека, рентгенівський, електрофізичний і рентгенотерапевтичний кабінети".

Залізничний вокзал. Завершується вулиця Проскурівська привокзальною площею, яку прикрашає багато цікавих споруд. Взяти хоча б будинок головпоштамту, про нього в колишні часи екскурсовод обов'язково б сказав, що "наш поштамт перший в Україні і третій у СРСР (після Москви і Ленінграда), обладнаний автоматизованою машиною, що сортує кореспонденцію". Або - пам'ятник Богданові Хмельницькому, силует якого став одним із символів обласного центра. Але все-таки, найцікавіша споруда площі - вокзал залізничної станції Хмельницький, який вже більше 130 років є головними "воротами" міста.
У 1870 р. в історії Проскурова відбулася знаменна подія, що істотно вплинула на подальший розвиток міста, було завершене будівництво залізничної лінії Жмеринка Проскурів - Волочиськ. Залізниця пролягла зі сходу на захід південною околицею тодішнього Проскурова. Місце для станції вибрали за межами міста - на пустирі, серед заболоченої місцевості, неподалік від поштового тракту на Летичів. Для сполучення між містом і станцією через болото, що займало територію теперішнього парку імені Франка і стадіону, зробили насип і проклали дорогу, яка стала продовженням вулиці Олександрійської (тепер Проскурівська). Цікаво, що ця дорога, або, як тоді її називали, "соше", була відкрита в 1886 р. і стала першою в Проскурові бруківкою.
Одночасно під час розбудови станції був споруджений вокзал, що відразу зайняв у житті проскурівчан визначне місце. Як тут не згадати повість відомого російського письменника О.Купріна "Поєдинок", в якій є досить цікавий опис проскурівського вокзалу: "... вокзал служил единственньїм местом, куда обыватели ездили частенько покутить, встряхнуться й даже поиграть в карты. Ездили туда й дамы к приходу пассажирских поездов, что служило маленьким разнообразием в глубокой скуке провинциальной жизни".
Насправді так і було. Аж до початку XX ст. проскурівські міщани та інтелігенція мала традицію у вихідні й святкові дні проводити обідній час на вокзалі. Справа у тому, що в ті роки рух через станцію був незначним - за добу проходило всього два кур'єрських і два пасажирських потяги. Отож, о 13.50 із Відня прибував кур'єрський потяг №4, а о 14.35 у зворотному напрямку (Київ - Відень) йшов потяг №3. За годину-півтори до цієї "події" на вокзалі збирався місцевий бомонд. Чоловіки вели ділові розмови, дами прогулювалися пероном, демонструючи нові вбрання, а в приміщенні вокзалу працював ресторан. Полтім наставав довгоочікуваний момент - з інтервалом у 45 хвилин прибували-відбували потяги, вони привозили пошту, свіжі газети, журнали і новини зі столиці та Європи... Віддамо належне спритності дирекції станції, що зуміла з цього "хобі" проскурівчан витягти для себе максимальну вигоду - за право виходу на вокзальний перон для осіб, що не мали проїзних квитків, була всгановлена плата 10 копійок (за цю суму тоді можна було купити буханець білого хліба).
З початком XX ст., а особливо після завершення в 1914-1916 рр. будівництва шляхів на Кам'янець і Шепетівку, Проскурів стає важливим залізничним вузлом: у місті розмістилося управління Подільської залізниці, а в приміському селі Гречана побудували вантажну станцію, паровозне депо, майстерні.
Після того, як Проскурів став обласним центром (з 1941 р.), зростає значимість і залізничної станції. На порядок денний виноситься питання про будівництво нового будинку вокзалу. У 1951-1952 рр. старий вокзал йде під знос, а на його місці виростає новий. Тоді ж формується і привокзальна площа, центр якої з 1955 р. прикрасив пам'ятник Б. Хмельницькому.
У 1984 р. відбулась ще одна реконструкція вокзалу. До старого приміщення добудували цілий комплекс споруджень: адміністративний корпус, касові зали, багажне відділення, просторий вестибюль. Зріс і пасажиропотік. Якщо раніше вокзал міг одночасно прийняти 300 пасажирів, нині -1700. Таким вокзал станції Хмельницький зустрічає гостей міста і сьогодні.