Хмельницький портал

Можливість знати більше.

Першим двоповерховим будинком нашого міста був будинок фабриканта Соломона Маранца, у якому зараз знаходиться Театр ляльок. Першим дев'ятиповерховим - будинок, у якому знаходиться дитяча бібліотека. Обидва перших «хмарочоси» знаходяться на одному боці однієї вулиці, на відстані кварталу один від одного...

ср.14112018

Оновлено:03:01:16 PM

Ви не авторизовані.Зареєструватись ?

Back Ви тут: Головна Про місто Інформація Історичні статті “До основанья, а затем... - ?” Стан пам'яток архітектури та містобудування у м. Хмельницькому. Підсумки громадського моніторингу

Історія

“До основанья, а затем... - ?” Стан пам'яток архітектури та містобудування у м. Хмельницькому. Підсумки громадського моніторингу

Предмети старовини, антикваріат збирають у колекції, які мають і історичну, і художню, і матеріальну цінність, котра перевищує звичайну "балансову вартість" цих об’єктів. Цим займаються колекціонери, цим займаються музеї, депозитарії. Пам’ятки архітектури становлять для міста саме таку колекцію предметів старовини — надзвичайно цінну, надзвичайно високовартісну.

Колекціонувати будинки та споруди – справа дуже дорога, її не може собі дозволити окремий приватний колекціонер (хіба що олігарх), але її може собі дозволити місто, територіальна громада. Саме для цього й було складено перелік пам’яток архітектури, тобто фахівцями були визначені об’єкти, які являють місцеву цінність. А далі громада у особі міської ради була вправі вирішити: "Ось це нам потрібно зберегти, це – зберегти не можемо, його віддаємо у приватні руки, а кошти направляємо на підтримання іншої частини колекції" – і так далі. І затвердити рішенням міської ради перелік пам’яток архітектури та містобудування місцевого значення.

На той час, коли такий перелік наукових пропозицій складався (1993 рік) практично всі ці об’єкти знаходилися в руках громади – і вона була вправі вирішити, що у архітектурній колекції залишити, а чим з далекоглядністю розпорядитися.

Як це не видасться дивним — але сьогодні, майже через два десятилілля, пам’ятки архітектури та містобудування у місті Хмельницькому водночас і існують, і ні. Існує опублікований Хмельницьким міським управлінням культури і туризму “Перелік пам’яток та об’єктів місцевого значення культурної спадщини міста Хмельницького, які знаходяться на обліку станом на 1.01.2012 року” [1], у якому вказано 125 об’єктів архітектури та містобудування міста Хмельницького, внесених туди на підставі Рішення Хмельницької міської Ради народних депутатів від 20 квітня 1995 р. № 8 [2] і Наказу управління культури, туризму і курортів Хмельницької ОДА від 15.09.2010 № 242 [3]. Однак, вказане рішення міської ради було прийняте з розпливчастим формулюванням: перераховані у ньому 58 будинків та споруд визнано не пам’ятками місцевого значення, як то мало би бути — а лише такими, що мають архітектурну цінність. Рішення ж про затвердження переліку пам’яток місцевого значення Хмельницькою міською радою не прийнято досі (тобто впродовж 18 років), і це дає підстави формально заперечувати їх охоронний статус.

Втім, з точки зору охорони національного культурного надбання, об’єкти культурної спадщини існують та цінуються незалежно від того, внесені вони формально до переліків та реєстрів чи ні — і завдання пам’яткоохоронців полягає саме в тому, щоб більше й більше таких об’єктів попало під охорону закону.

У якому ж реальному стані знаходяться архітектурні пам’ятки міської старожитності, було з’ясовано групою аматорів міської історії, які провели моніторинг реального стану об’єктів із названого вище списку, опублікованого міським управлінням культури і туризму. Підсумки виявилися сумними. Залишки історичної забудови старого Проскурова, яка була майже знищена містобудівним азартом “добрих господарників” у 1960-1980-ті роки, сьогодні також зазнає непоправних, а головне невиправданих втрат.

Передусім згадаємо, яким чином складалося архітектурне обличчя міста Хмельницького. Навіть із помітної малочисельності давніх міських споруд ми “читаємо” інформацію про давній Проскурів: так, на початку ХІХ ст. у містечку було 487 будинків, із яких лише один кам’яний, крамниць — 68 дерев’яних та 7 кам’яних, млинів 2, греко-російська церква, католицька каплиця та 2 єврейські школи [4, с. 25].

Звідси зрозуміло, чому той, порівняно недавній історичний період не залишив від Проскурова архітектурних пам’яток, а єдиною містобудівною спадщиною того часу є магістральні вулиці, що й сьогодні проходять там само, де вони пролягали і 100, і 200, і 300 років тому. Далі була пожежа 1822 року, що майже повністю знищила всі дерев’яні споруди Проскурова [4, с. 26].

Одним з наслідків тієї пожежі була побудова церкви Різдва Пресв. Богородиці, яка на сьогоднішній день є найдавнішою (1837 р.) пам’яткою архітектури міста Хмельницького [1, п. 1] На сьогоднішній день вона як пам’ятка є у доброму стані збереження, частково збережена, частково відбудована (порівняймо фото 1а та 1б) хоча й пережила довгі періоди закриття, і мала усі шанси загинути.

Фото 1а

 

Фото 1б

Загалом же історико-архітектурне середовище міста Хмельницького до 1970-х років головним чином визначали будівлі, споруджені на межі ХІХ-ХХ ст. із значним внеском до- та повоєнної архітектури середини ХХ ст. При тому центральна частина міста, головним чином навколо центральної вулиці, могла б являти чудовий маленький заповідник провінційного втілення стилю модерн. Особливо цікавою, характерною рисою для міського середовища Проскурова був так званий “цегляний стиль” [5, с. 371-373], як бачимо, наприклад, на листівці початку ХХ ст. (фото 2).

Фото 2

Яскравими і найкраще збереженими зразками таких пам’яток є будівлі реального училища в ім’я цесаревича Олексія [1, п. 3] (нині приміщення Хмельницької міської ради, фото 3а і 3б),

Фото 3а

 

Фото 3б

Південно-Російського промислового банку [1, п.18] (нині приміщення Хмельницького обласного художнього музею, фото 4а і 4б),

Фото 4а

 

Фото 4б

двокласного міського народного училища (нині Хмельницький обласний центр науково-технічної творчості учнівської молоді, фото 5а і 5б) і низка інших — як правило тих, що повністю знаходяться у власності або користуванні установ і організацій.

Фото 5а

 

Фото 5б

Якби свого часу керівникам міського господарства вистачило далекоглядності ще й зберегти недоторканними хоча б два квартали головної вулиці, сьогодні б у Хмельницькому мали цікавий об’єкт, справжню міську родзинку. На превеликий жаль, дещо із цих будинків зруйноване, дещо перебудоване із знищенням зовнішнього вигляду у 1960/70-ті роки, а решта поступово продовжує гинути у якості пам’яток сьогодні, будучи беззахисними перед містобудівними тенденціями та господарською сверблячкою власників.

Так, будинок купця Барака [1, п. 9] (фото 6а — 2013 р.) був включений до переліку архітектурних об’єктів вже тоді, коли був у процесі капітальної реконструкції і добудови повністю позбавлений усього оздоблення (фото 6б — 1900-ті рр., фото 6в — 1960-ті рр.). Те ж спіткало і сусідній з ним прибутковий будинок Зільбермана [1, п. 9]. Але у перелік об’єктів архітектури та містобудування вони, хоч і в такому убогому вигляді, але увійшли.

Фото 6а

 

Фото 6б

 

Фото 6в

Щоб показати, як багато в процесі радянського будівництва втратило місто Хмельницький, у якому навіть від керівників галузі культури чути нарікання на “відсутність пам’яток”, поглянемо на будинок, який було реконструйовано наприкінці 1960-х років відповідно до пріоритетів народного господарства. На фото 7а — будинок кінця ХІХ ст., у якому з 1959 року розміщувалося Хмельницьке медичне училище [6, с. 72]. У ході реконструкції цей двоповерховий будиночок було “упаковано” в середину чотириповерхового учбового корпусу, облицьованого плиткою за радянським поглядом на естетику (фото 7б).

Фото 7а

 

Фото 7б

Втім, наскільки й сьогодні, під захистом законодавства, ця охорона законів нині є примарною — свідчить приклад наступного об’єкту: магазину канцтоварів Яцимірської [1, п.12; 8, с. 12], який на момент прийняття рішення міськради був ще магазином, але від якого на сьогодні лишилася тільки фасадна стіна (фото 8а та 8б).

Фото 8а

 

Фото 8б

Загальною хворобою будинків-пам’яток є стан фасадів їхніх перших поверхів. І йдеться навіть не про поцяцькованість рекламою і вивісками, що затулили собою усі можливі поверхні, а про так звані “косметичні ремонти” з застосуванням керамічної плитки, будівельних сумішей і фарб, які спотворюють зовнішній вигляд пам’яток. Про фасади з сантехнічної плитки гірко, але влучно сказав секретар Хмельницької міської ради Михайло Василишин: “Це туалети навиворіт”

На наступних фотографіях — окремі приклади таких “покращень”: Проскурівська, 69 (фото 9) [1, п.23],

Фото 9

Проскурівська, 17 (фото 10, помітно руйнування будівельної суміші, якою покрито цегляний фасад) [1, п.15],

Фото 10

Проскурівська, 33 (фото 11) [1, п.16; 8, с. 27],

Фото 11

Подільська, 63 [1, п.42] (фото 12а та 12б) і багато інших об’єктів.

Фото 12а

 

Фото 12б

Найяскравішим прикладом такої “жертви ремонту” є магазин купецької родини Журавльових (фото 13а та 13б) [1, п. 11; 8, с. 14]. Останнім штрихом псування цього зразка цегляного будівництва було затинькування чудової кладки гіпсовою будівельною сумішшю з подальшим фарбуванням у жовтогарячий колір (фото 13в).

Фото 13а

 

Фото 13б

 

Фото 13в

Кажуть, що старовинна цегла нібито лущиться від часу. Насправді ж стійкість давньої цегли можна порівняти із сучасною цеглою мансарди, надбудованої над цим будинком на межі 2000-х років (фото 14): кладка 100-річної давнини неушкоджена, а сучасна — у вкрай поганому стані, хоч простояла трохи більше 10 років. Ще коли цей псевдоремонт тривав, представники громадськості зверталися до міської влади, щоб його зупинити, випадок отримав висвітлення у ЗМІ, але псування пам’ятки залишилося без наслідків.

Фото 14

Біда проскурівського “цегляного стилю” - це пінопласт, яким нині масово утеплюють будівлі. Будинок на вул. Кам’янецькій, 66 [1, п. 101] (фото 15а) піддано реконструкції, в тому числі утепленню пінопластом таким чином, що він втратив усі риси архітектурної пам’ятки (фото 15б). 

Фото 15а

 

Фото 15б

Ситуація неоднозначна: з одного боку, у підсумку реконструкції отримано досить пристойний офісний будинок (фото 15в), а з іншого — пам’ятку знищено як пам’ятку. До того ж дозвіл на реконструкцію без збереження хоча б зовнішнього вигляду було видано вже тоді, коли споруда знаходилася під охороною у статусі нововиявленої пам’ятки.

Фото 15в

Коли готувалася ця публікація, стався ще один випадок, коли мало не було втрачено пам’ятку архітектури, що знаходиться під охороною як нововиявлена. Учасниками групи, яка проводила фотомоніторинг стану пам’яток, було виявлено активне ведення робіт по утепленню пінопластом зразка цегляної архітектури — будинку по вул. Грушевського, 97/1 [1, п. 83] (фото 16а). Його фасад вже був майже зашитий пінопластом, а частину цегляного декору збито (фото 16б).

Фото 16а

 

Фото 16б

Завдяки втручанню громадськості та обласних фахівців роботи було зупинено — і добре, що керівництво Державної міграційної служби, один з підрозділів якого користується пам’яткою, з розумінням поставилося до ситуації. Адже проблема — не стільки у користувачеві, скільки у тому, що до нього не було доведено інформацію про статус пам’ятки, не говорячи вже про охоронну угоду чи розміщення охоронних знаків. Через це замість ремонту тепер має постати питання про реставрацію понівеченого об’єкту (фото 16в).

Фото 16в

Окремою і досить абсурдною є ситуація з будівлею кінотеатру ім. Шевченка, який внесено до переліку об'єктів архітектури та містобудування чомусь під назвою “будинок, вул. Проскурівська, 40” [1, п. 32] (фото 17а). У 2012 році на замовлення Хмельницького міського управління культури і туризму було виготовлено ескізний проект реконструкції цієї споруди і неодноразово оголошувався конкурс інвесторів для проведення цієї реконструкції (фото 17б, в, г — різні варіанти проектів реконструкції). Хоча саме управління культури мало б звернути увагу, що згідно ст. 27 Закону України “Про охорону культурної спадщини” [7] для пам’ятки, якій загрожує пошкодження, можливими є консервація, реставрація, ремонт, пристосування — але ніяк не реконструкція. І перед тим, як виготовляти такий проект, необхідно принаймні з’ясувати пам’яткоохоронний статус цього об’єкту, якщо щодо нього виникають сумніви.

Фото 17а

 

Фото 17б

 

Фото 17в

 

Фото 17г

Кілька об’єктів, що продовжують числитися як нововиявлені у переліку пам’яток містобудування та архітектури, насправді безповоротно втрачено. Так, на місці знесеного будинку музичної школи [1, п. 24] (фото 18а) вже кілька років як побудовано торговий центр (фото 18б).

Фото 18а

 

Фото 18б

Одноповерховий цегляний особняк кінця ХІХ століття) на вулиці Театральній, 64 [1, п. 5] (фото 19а) 10 років як зник під багатоповерховим житловим будинком (фото 19б).

Фото 19а

 

Фото 19б

Одна сторона провулку Володимирського у складі шести однакових будинків-котеджів №№ 2, 4, 6, 8, 10, 12 внесена до переліку як цілісна пам’ятка містобудування [1, п. 8] (фото 20а), і досі числиться саме у такому складі. Реально ж проблема вже навіть не у тому, що через реконстркуції, здійснені власниками, провулок втратив первісний регулярний вигляд (фото 20б). Два котеджі (третина пам’ятки) кілька років тому знесено, і на цьому місці побудовано приватний будинок (фото 20 в).

Фото 20а

 

Фото 20б

 

Фото 20в

Всупереч охоронному статусу нововиявленої пам’ятки, у 2012 році було знесено будинок по вул. Соборній, 12 [1, п. 39] (фото 21а, б). Будинок, цікавий тим, що був “близнюком” готелю “Петербурзький” (Проскурівська, 33, фото 11), багато років перебував у аварійному стані і приймати радикальні рішення вочевидь було необхідно. Але те, що він досі продовжує номінально перебувати серед пам’яток, каже про те, що доля пам’ятки вирішувалася безконтрольно.

Фото 21а

 

Фото 21б

І вже абсолютним нонсенсом пам’яткоохоронної діяльності у м. Хмельницькому є об’єкт по вул. Володимирській, 2 [1, п. 36], який в переліку записаний як “споруда” без датування. Реально ж жодного об’єкту-пам’ятки, окрім трансформаторної підстанції та металевих гаражів (фото 22), на цьому місці немає — при тому немає вже так давно, що навіть старші хмельничани губляться у згадках, що ж там могло раніше бути.

Фото 22

*   *   *

Підсумовуючи викладене вище, пам’ятки з переліку об’єктів архітектури та містобудування у м. Хмельницькому за станом їх збереження можна умовно розділити на три групи.

Перша — це ті, що знаходяться у доброму і порівняно доброму стані і не постраждали від реконструкцій, перебудов та ремонтів. Переважно це адміністративні будівлі, або будівлі, які знаходяться у користуванні державних і комунальних установ (за рідкісним винятком — у власності суб’єктів господарювання, які усвідомлюють культурне значення об’єктів, якими користуються).

Друга група — це об’єкти, зовнішній вигляд яких зазнав докорінних змін, і які у нинішньому вигляді не можуть бути представлені ані науковцям і краєзнавцям. ані відвідувачам як архітектурні пам’ятки. Це — переважно ті об’єкти, які були передані до приватної власності і власники яких, незважаючи на попередні нормативні документи міської та обласної влади, розпоряджалися ними на власний розсуд.

І третя група — це об’єкти, які на нинішній день продовжують існувати на папері в опублікованому переліку [1] та рахуються у звітах про кількість пам’яток, але які насправді було знесено (деякі — близько 10 років тому!).

Але усі ці об’єкти об’єднує найголовніше: архітектурні споруди і першої, і другої груп у м. Хмельницькому ані трохи не застраховані від сумної долі третьої групи. Тобто вони не мають реальної охорони і у будь-який момент можуть бути пошкоджені або втрачені, про що свідчить огляд негативних рукотворних змін останнього десятиліття.

Часом сподіваються на те, що найбільш захищеними є архітектурні споруди, якими користуються державні або муніципальні установи. Почасти це дійсно так — через розуміння історично-культурного статусу (приклад — Олексіївське реальне училище, де зараз знаходиться Хмельницька міська рада та виконавчий комітет), почасти ж через звичайний брак бюджетних коштів на капітальні будівельні роботи. У ході громадських слухань щодо концепції розвитку Державного історико-культурного заповідника “Межибіж” (27.02.2013) головний архітектор “Укрзахідпроектреставрації” Остап Василина (м. Львів) влучно сказав: “Коли нема грошей — це не є погано: ми не маємо шансу зіпсувати у черговий раз”. Що користування державною установою не є гарантією збереження пам’ятки — свідчить згаданий вище приклад особняка на Грушевського, 97/1, пошкодженого через незнання.

Чому маємо таке ставлення до пам’яток? А чи може вчитель навчати читанню і письму, якщо він сам не знає грамоти? Чи може священник бути священником, якщо він сам не вірить в Бога? І чи можна відповідати за збереження історико-культурної спадщини, і водночас казати: “Ну, ось таке нам місто дісталося — без історії” (як це довелося чути у міському управлінні культури)? Павло Загребельний писав: “В голові треба мати музей... А то ми вже навідкривали тих музеїв уже найбільше в світі, а в душі не затримується нічого” [9, с. 89] Якщо не маємо зв’язку із міською давниною у свідомості, якщо її поки ще не втрачені залишки цінуємо в нуль — то уся охорона чи то рухомої (музейної), чи то нерухомої спадщини буде залишатися формальною, але бездієвою оболонкою. І з неї, як з дірявого мішка, з кожним кроком щось випадає. Ця “нульова” оцінка історико-культурного спадку міста Хмельницького закономірно насаджуватиметься і поширюватиметься серед громади. Аж поки по дорозі не розтрусимо все, і одні будуть казати, що так воно і було, а інші — шукати у порохах, що ще з погубленого і потоптаного можна віднайти.

Причина такого нігілізму у пам’яткоохоронній роботі полягає, на наш погляд, у тому, що до оцінки результатів галузі культури (у віданні якої знаходиться охорона пам’яток) її керівники підходять з позиції масовості, “охоплення населення” елементами шоу, а відтак мають розуміння рухомої чи нерухомої пам’ятки — що це має бути щось незвичайне і надзвичайне, що приваблює відвідувачів, а унікальність розуміють як видовищність. Відтак, оцінюючи архітектурну цінність колишнього Проскурова, кажуть: “У Кам’янці-Подільському є фортеця, у Львові є пам’ятки, а Хмельницький такого не має...” При тому не розуміючи елементарної речі — що пам’ятка це є насамперед пам’ять, і наші пам’ятки, особливо пам’ятки архітектури і містобудування мають на меті не “вражати і приваблювати”, а зафіксувати і засвідчити, яким було наше місто в його історичній ретроспективі, дати можливість доторкнутися до нього таким як воно є (насамперед дослідникам, краєзнавцям, архітекторам). І вже наступне — не вражаючим, не сенсаційним, а таким, як воно було, дати його відчути мешканцям міста і нашим гостям. Саме з цією метою й відбувається збереження, консервація пам’яток. Але нерозуміння цієї місії пам’яткоохоронної роботи призводить до того, що цінність наших реальних пам’яток зважується не за науковим змістом (історичним та містобудівним), а за тим, що вони можуть дати у плані “масовки”.

Що ж стосується нині існуючих, фактично беззахисних, пам’яток архітектури та містобудування міста Хмельницького, то складається враження, що позиція “офіційних” пам’яткоохоронців полягає в тому, щоб “коректувати”, тобто де факто скорочувати список пам’яток, вилучаючи з нього ті пам’ятки, які вже припинили своє існування, або після втручання сьогоднішніх власників втратили автентичність зовнішнього вигляд, технології будівництва, естетики того часу, до якого вони стосуються. Не враховується те, що навіть якщо об’єкт не внесено до Державного реєстру нерухомих пам’яток України, він від того не стає менш цінним, і завданням пам’яткоохоронців є такі об’єкти виявити і ввести під охорону закону, не скорочуючи, а навпаки доповнюючи їх перелік. Стосовно ж вилучення пам’яток з переліку пам’яткоохоронці мають не “коректувати” його, а з’ясовувати, через чию діяльність чи бездіяльність стала можливою втрата тої чи іншої пам’ятки, з’ясовувати розмір збитків, яких після цих змін зазнали територіальна громада і національне культурне надбання, а також з’ясування шляхів можливої компенсації цих збитків. І навіть у такому регресному вигляді, коли пам’ятки з переліку вилучаються через фактичну втрату, нині ніхто не згадує про те, щоб вносити до нього нові об’єкти — а такі у Хмельницькому є. Нововиявленою пам’яткою у Хмельницькому міг би бути, наприклад, пакгауз станції Хмельницький (зразок промислової архітектури 1910 року, фото 23) та інші споруди, які навіть порівняно з деякими позиціями існуючого переліку мають кращий стан збереження і могли б бути дійсно корисними для історії, культури, а також для морального виховання — якщо їх вдасться не втратити.

Фото 23

З того ж Павла Загребельного: “Часи змінюються, а з ними змінюємося ми самі. Чи ж навіки муруємо ми оселі? Чи навіки ставимо ми печаті?” [9, с. 118] — так, ніщо не збудоване навіки, бо навіть каміння не вічне, але щось треба й залишати, і витрачати кошти і працю не тільки заради економічного ефекту, а й заради збереження пам’яті. Адже, якщо ми ставимося до прадідівського спадку по-більшовицьки “до основанья, а затем...”, то й ті, хто прийде у місто замість нас, і гадки не матимуть, хто такі були ми, як жили і що залишили по собі.

Доповідь на ІХ міжнародній науково-краєзнавчій конференції
"Стародавній Меджибіж в історико-культурній спадщині України.
Пам’яткоохоронна справа в Україні - історія, методологія, проблеми"

14 червня 2013 р.

Література та джерела:

1. Перелік пам’яток та об’єктів місцевого значення культурної спадщини міста Хмельницького, які знаходяться на обліку станом на 1.01.2012 року [Електронний ресурс] / — Офіційний сайт Хмельницької міської ради та виконавчого комітету. [Цит. 2013. 20 травня]. — Режим доступу : http://www.khmelnytsky.com/zip/kultura_pamyatku.zip

2. Рішення Хмельницької міської Ради народних депутатів від 20 квітня 1995 р. № 8

3. Наказ управління культури, туризму і курортів Хмельницької ОДА від 15.09.2010 № 242

4. Єсюнін С. М. Місто Хмельницький: історія, події, факти. Вид. друге, перероблене та доповнене. - Хмельницький, 2008. - 126 с.

5. Бурлака Т. А. Міська архітектура Проскурова — Хмельницького // Місто Хмельницький в контексті історії України. Матеріали ІІІ науково-краєзнавчої конференції. - Хмельницький, 2011. - 646 с.

6. Город Хмельницкий. [путівник / під ред. Ларіонова В.]. - Вінницьке обласне книжково-газетне видавництво, 1963. - 113 с.

7. Закон України “Про охорону культурної спадщини” [Електронний ресурс] / — Офіційний сайт Верховної Ради України. [Цит. 2013. 20 травня]. — Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1805-14

8. Єсюнін С. М. Прогулянка Проскуровом. Історичні нариси. - Хмельницький, 2008. - 160 с.

9. Загребельний П. А. Вигнання з раю: Романи. — Рад. письменник, К., 1986. — 456 с.