Історія

Проскурівський період в житті і діяльності Сергія Івановича Кисельова

Новітня історія України багата на яскравих політичних діячів. Але у дослідженнях пріоритет віддано висвітленню діяльності лідерів загальноукраїнського або західноукраїнського масштабу. Однак, наукова системність вимагає вивчення всього комплексу політичної активності представників українських регіонів. Це в повній мірі стосується Поділля і такого його діяча, як Сергій Іванович Кисельов (1877-1937 рр.).

Він був головою Проскурівської земської управи (1912-1917 рр.), Проскурівським повітовим комісаром (1917-1918 рр.), губернським старостою Поділля у період гетьманату 1918 р., особистістю, про яку його друга дружина В. Зайцева писала, що «знала завжди його людиною чесною, відданою справі і люблячої свою батьківщину» [12, арк. 11, 28]. У працях, де досліджується професійна кар’єра С. Кисельова, головна увага акцентується на його діяльності на посаді губернського старости (В і О. Воловики  [44], С Єсюнін [19; 20; 21], К. Завальнюк [23], О. Кравчук [29; 30], В. Лозовий [32; 33], П. Григорчук [10] і О. Яременко [66-68] та інші науковці). З огляду на вищезазначене, мета статті – розкрити проскурівський період в житті і діяльності С. Кисельова.

Сергій Іванович Кисельов народився 13 вересня 1877 р. у с. Чорний Острів Проскурівського повіту Поділля. Його батьки – Іван Петрович Кисельов і Олександра Іванівна (донька колежського радника І. Євтушевського) мали декілька дітей: Володимира (1874 - ?), Сергія (1877-1937), Олександра, Івана (1885 - ?), Андрія, Дмитра, Марію, Ольгу, Тетяну і Ніну [15, арк. 5]. Про батька С. Кисельова відомо, що його родина походила з купців, він був київським спадковим Почесним громадянином, служив землеміром при Проскурівсько-Летичівському з’їзді мирових посередників, володів маєтком «Смолянка» (148 десятин землі) поблизу м. Чорний Острів [14, арк. 12]. Не відомо, чи був його родичем тодішній власник маєтку (282 десятини землі) в с. Верхівці Проскурівського повіту Андрій Петрович Кисельов [9, с. 105], який 1891 р. допоміг збудувати в селі церкву великомучениці Параскеви [42, с. 732], 1904 р. був членом Проскурівсько-Летичівського сільськогосподарського товариства [1, с. 85]. Невідомо у кого І. П. Кисельов придбав землі свого маєтку. Маєток в Чорному Острові належав 1903 р. графині Катерині Леонідівні Ігнат’євій [9, с. 164], 1905-1911 рр. – родині князів Волконських [31, с. 82; 51, с. 31. За національністю Кисельови були росіянами [12, арк. 9]. Водночас, сам С. Кисельов володів українською мовою [43, с. 18-19].

Старший брат Сергія Івановича – Володимир (14 квітня 1874 р. - ?) вчився в Імператорському університеті Св. Володимира. 3 вересня 1896 р. був призначений молодшим кандидатом на судові посади при Кишинівському Окружному Суді. Був одружений на Л. Д. Грюнберг, мав синів Сергія і Петра. Володимир Іванович з 7 грудня 1910 р. був членом Кишинівського окружного суду [14, арк. 5, 12, 13, 16-17].

Очевидно навчання С. Кисельов розпочав у Чорному Острові (в початковій школі або вдома), у 1889-1897 рр. вчився у ІІ Кишинівській (за іншими даними у Київській [12, арк. 11]) гімназії. Слідуючи прикладу старшого брата у 1897-1901 рр. С. Кисельов навчався на юридичному факультеті Імператорського університету Св. Володимира у Києві [3, с. 140]. 20 вересня 1901 р. він був направлений «молодшим кандидатом на посади» по судовому відомству у Кишинівський окружний суд. З 19 листопада 1901 р. він працював у І Цивільному відділені суду. Наказом голови Одеської судової палати від 28 лютого 1902 р. С. Кисельов був переведений у розпорядження голови Проскурівського з’їзду мирових суддів [12, арк. 27].

23 березня 1902 р. С. Кисельов був затверджений в чині губернського судового секретаря, а 16 серпня того ж року відряджений на п’ять місяців у Кам’янець-Подільський окружний суд. 22 березня 1903 р. молодого службовця знову командирували у розпорядження голови Проскурівського з’їзду мирових суддів, де він за період з 1903 р. по 1906 р. виконував обов’язки «неодмінного члена» з’їздів мирових суддів Проскурівської округи, працював помічників мирового судді та періодично самостійно завідував мировими дільницями (1-ої, 2-ої, 30-ої та 4-ої) цього ж округу, був слідчим [12, арк. 11, 27]. Одночасно С. Кисельов просувався і в табелі про ранги: в грудні 1903 р. він отримав звання колезького секретаря, в листопаді 1906 р. – титулярного радника [19, с. 365].
У 1903 р. на ім’я дружини С. Кисельова Катерини Миколаївни її батько полковник М. Шантарін придбав маєток «Пашківці» (348 десятин) у Проскурівському повіті.

Будинок з'їзду мирових суддів Проскурівського повіту (фото 2008 р.)

Наказом імператриці Марії Федорівни 29 січня 1904 р. С. Кисельов призначений почесним членом Чорно-Острівського сільського попечительства дитячих притулків [12, арк. 27].

У період японсько-російської війни 1904-1905 рр. С. Кисельов працював у Червоному хресті, в якому були задіяні найвідоміші особистості Поділля. Так, головою Вінницького товариства Червоного хреста став граф Д. Ф. Гейден. Червоним хрестом на Поділлі було зібрано понад 274 тис. крб. на допомогу сім’ям загиблих і пораненим воякам [27, с. 36-37]. За працю в згаданому товаристві 18 травня 1906 р. С. Кисельов був відзначений медаллю «В пам’ять участі товариства Червоного Хреста в російсько-японській війні 1904-05 років».

Під час революції 12-18 жовтня 1905 р. у Петербурзі відбувся І з’їзд конституційно-демократичної партії. Це була найвпливовіша політична сила ліберального напрямку. До складу цієї партії увійшов і С. Кисельов.

12 січня 1907 р. С. Кисельов звільнився з служби в судовому відомстві [12. арк. 27]. Водночас, 2 березня 1907 р. він був призначений на посаду Почесного мирового судді Проскурівського округу (1 ділянки Проскурівського повіту) і почав виконувати обов’язки члена повітової комісії по землевпорядкуванню і входив до складу Повітової опіки за дитячими притулками, був одним з опікунів Проскурівського Олексіївського реального училища [2, с. 111, 116].

Будинок Проскурівського Олексіївського реального училища (нині - Хмельницька міська рада)

Вже тоді діяльність С. Кисельова на Проскурівщині була відзначена 6 грудня 1909 p. нагородою – орденом Св. Анни III ступеня [19, с. 366-367].

В особистому плані життя С. Кисельова також складалося досить вдало. Його дружина - Катерина Миколаївна Шантаріна (родилася 28 листопада 1876 р., дочка відомого полковника - героя середньоазіатських походів) пішла за ним під вінець ще під час навчання С. Кисельова в університеті. Подружжя мало трьох дітей: сина Олександра (1900 р. н.), дочок Ірину (1907 р. н.) та Наталку (1912 р. н.) [19, с. 366].

У 1911 р. Сергій Іванович оформив документи на 322 десятини землі при селі Заруддя Проскурівського повіту (1903 р. належало генерал-адютанту графу М. П. Ігнат’єву, що проживав у Санкт-Петербурзі [9, с. 120], 1905 р. – Ф. А. Лідерсу). На квітень 1918 р. маєток був закладений в Державному Дворянському банку за невчасні виплати [41].

У 1911 р. на Правобережній Україні, в тому числі на Проскурівщині, були проведені вибори до повітових земств. Земства сприяли розвитку сільського господарства, шляхів сполучення, медицини, страхової справи, освіти [48, с. 195]. Вибори проводилися на цензовій основі. Зокрема, на Проскурівщині в списки виборців було включено лише 397 осіб [51, с. 31-53]. С. Кисельов був обраний гласним Проскурівського земства. Повітові земські збори обрали його гласним на Подільські губернські земські збори [38, с. 83]. У квітні 1912 р. С. Кисельов був обраний до складу будівельної комісії повітового земства [38, с. 49]. Гласним проскурівського земства був обраний і його брат В. Кисельов, який проживав у Чорному Острові [14, арк. 7 зв.] і очевидно, як старший син, успадкував маєток батьків.

Першим головою Проскурівської повітової земської управи 21 липня 1911 р. став барон Август Олександрович Майдель. Коли земські збори відхилили його пропозицію розширення складу управи, він заявив, що складає з себе повноваження [38, с. 1, 49]. ІІІ Проскурівські повітові земські збори 14 травня 1912 р. обрали С. Кисельова на посаду голови Проскурівської земської управи. В управі працювало 29 осіб, не враховуючи голови і 4-х членів управи [38, с. 1, 2]. До виконання обов’язків голови Сергій Іванович приступив 5 червня того ж року. Платня С. Кисельова у земстві з червня до грудня 1912 р. становила 1 716, 67 крб. [11, с. 13].

Як голова управи він завідував продовольчою справою, відділом народної освіти, здійснював загальний нагляд за справами управи і підвідомчих їй установ, вирішував справи, які не вимагали колегіального обговорення [38, с. 29]. При земській управі під головуванням С. Кисельова діяли лікарсько-санітарна комісія, агрономічна рада, економічна рада (створена в 1912 р.), шкільна комісія (заснована в 1913 р.) [38, с. 2, 3]. Крім того, С. Кисельов у 1912 р. курував будівництво шкільних приміщень у 8 селах (всього школи будувались в 19 селах) і, зокрема, у Пашківцях [38, с. 5-6, 32]. З інших освітніх справ земства варто відзначити рішення на честь 300 річчя Дому Романових асигнувати по 50 карб. на відкриття 6 бібліотек при училищах [38, с. 50].

Згідно з опублікованими грошовими звітами Проскурівське земство мало бездефіцитні бюджети. Так, у 1912 р. його прибуток становив 648 730, 75 карб., видатки – 600 678, 32 крб. [11, с. 13], в наступні роки видатки і прибутки Проскурівського земства були збалансованими і 1913 р. становили 501819, 59 крб. [50, с. 96, 130], 1914 р. – 464 593, 98 крб. [6, с. 32-33], 1915 р. – 473 754, 32 крб. [7, с. 24. Вставка].

Зокрема, на освіту 1913 р. виділялося 198 681 крб., 1914 р. - 178 999, 32 крб., 1915 р. – 188 359, 80 крб. На медицину у 1913 р. виділялося 111 382, 75 крб., 1914 р. - 65 514, 71 крб., 1915 р. – 66 196, 98 крб. На утримання шляхів у 1913 р. виділялося 23 791, 81 крб., 1914 р. –70 068, 32 крб., 1915 р. – 49 867, 96 крб.

У діяльності С. Кисельова важливе місце посідало благодійництво. У 1912 р. наказом по цивільному відомству Сергія Кисельова призначили довічним членом Пашковецького сільського піклувального притулку-богодільні [19, с. 365-366]. У лютому 1913 р. С. Кисельов став Почесним опікуном Проскурівського Олексіївського реального училища. Опікун зобов’язувався щорічно вносити на розвиток училища від 300 до 500 крб. У 1914 р. він пожертвував 305 крб., в 1915 – 400, в 1916 – 525. Ці кошти використовувалися на оплату навчання учнів з бідних родин (навчання коштувало 50 крб. на рік), на фінансування медичного обслуговування вихованців, закупівлю підручників, організацію культурних заходів. Наприклад, 14 жовтня 1914 р. С. Кисельов замовив 56 квитків у театр для бідних учнів на оперу «Руслан і Людмила» [19, с. 366]. Крім того, земський голова надавав закладу всебічну адміністративно-організаційну допомогу [20, с. 275]. Саме за ініціативи С. Кисельова у квітні 1913 р. Проскурівська повітова земська управа звернулася до Міністерства народної освіти з проханням перетворити Олексіївське реальне училище в класичну гімназію. Питання фактично вирішили позитивно, лиш необхідно було виконати умови щодо пристосування будівлі закладу під гімназію: збудувати актовий та гімнастичний зали, придбати лабораторне обладнання для кабінету природничих наук, улаштувати окреме приміщення для класу природознавства [19. с. 366]. На все була потрібна сума 30-35 тис. крб. Проскурівські земські збори на початку 1914 р. схвально відгукнулись на пропозицію профінансувати цей проект із земських коштів, але Перша світова війна перекреслила ці плани [20, с. 276].

Загалом, освітня діяльність Проскурівського земства була частиною масштабної програми розвитку мережі навчальних закладів. Так, земські збори 7-10 жовтня 1913 р. постановили створити в повіті шкільну мережу загального навчання, а кількість початкових шкіл збільшити до 200 [5, с. 51, 52].

Варто відзначити і те, що 1913 р. С. Кисельов був одним з 42 членів Проскурівського підвідділу Російського імператорського воєнно-історичного товариства (1911-1914 рр.), створеного 6 березня 1911 р. Серед його членів був також міський голова Проскурова П. Дорошкевич [52, с. 94, 97].

Губернськими земськими зборами у грудні 1913 р. С. Кисельов був обраний до складу 6 особової делегації від Поділля (голова губернської управи П. Олександрович, граф Д. Гейден та ін.) для представлення імператору Миколі ІІ з приводу 50 річчя земських установ [58, с. 62]. Очевидно у зв’язку з цією подією 2 липня 1914 р. він отримав золотий нагрудний знак «В пам’ять 50-річчя від дня затвердження Положення про губернські та повітові земські установи». Загалом, у 1906-1916 рр. С. Кисельов був відзначений 11 офіційними нагородами [19, с. 366-367].

У липні 1914 р. з дозволу міністра внутрішніх справ Проскурівська земська управа налагодила телефонний зв’язок з Кам’янець-Подільським повітом. Його обслуговували в Проскурівському повіті 14 станцій [59, с. 49].
В умовах Першої світової війни робота земства спрямовувалась на потреби фронту, але продовжувалися і культурні напрямки. 2 серпня 1914 р. весь керівний склад повітової управи було введено до місцевого відділу Романівського комітету [60, с. 32].

12-15 листопада 1914 р. Проскурівські повітові земські збори встановили видатки і прибутки земства на 1915 р. Зокрема, передбачалося відкрити 23 початкові училища, асигнувати на побудову їх приміщень 18 400 крб. [8, с. 41, 44, 46]. Голова зборів П. Іванов-Луцевін охарактеризував діяльність управи як у вищій мірі інтенсивну і плідну. Збори постановили винести вдячність управі за трьохрічну працю. На наступне трьохріччя головою управи був обораний С. Кисельов і інші члени управи [8, с. 48].

Визнанням заслуг Сергія Івановича було надання йому 29 грудня 1914 р. високого чину надвірного радника.
З кінця 1914 р. Проскурівське земство стало видавати політичну, громадську і літературну газету «Наша земська газета», з 1 січня 1915 р. – «Земська думка» [61, с. 44] (з 1917 р. виходила як «Свободная мысль») [24, с. 32]. Редагував видання С. Кисельов.

У лютому 1915 р. земство прийняла рішення «Організувати при бібліотеці показову виставку учбових посібників, як книг, так і наглядних посібників і пересувний музей учбових посібників з антиалкогольним відділом» [61, с. 45]. Надалі був розроблений проект «Проскурівського товариства розповсюдження освіти і тверезості», яке мало діяти у місті та повіті. Передбачалася широка програма відкриття бібліотек, читалень тощо [54, с. 42]. Весною 1915 р. Проскурівська земська управа постановила реорганізувати існуючі при управі бібліотеку в повітову земську бібліотеку. Бібліотека значно розширилася: відкрилися читальня, показова виставка і пересувний музей. У визначений час оглянути виставку могли безкоштовно всі охочі, а пересувний музей побував з експозицією в усіх навчальних закладах міста і повіту [49].

13 квітня 1915 р. С. Кисельов разом з повітовим предводителем дворянства П. Івановим-Луцевинім, начальником гарнізону і міським головою зустрічали на ст. Проскурів Миколу ІІ. Приїхавши о 9.30 вранці, імператор виїхав в Кам’янець і повернувся того ж дня наприкінці 18-ої години. «Попрощавшись з особами, які зустрічали тут вранці, Государ Імператор виявив бажання увійти у потяг, який відбув для подальшого слідування. Місцеве населення, яке зібралося біля переїзду, захоплено вітало Його величність вигуками «ура». Хор музики місцевого училища грав гімн…» [65].

Імператор Микола ІІ приймає доповідь міністра внутрішніх справ і командира корпусу жандармів генерал-майора В. Джунковського під час прибуття на станцію Проскурів (фото з фонду Ленінградського обласного архіву)

На Проскурівської земського повітових зборах 28 травня 1915 р. було заплановано вислухати 25 доповідей і, серед них, про поставку чобіт для армії, при призначення інспектора народних училищ спеціально для Проскурівського повіту, про відкриття в повіті вчительської семінарії, про відкриття в м. Проскурові відділення Державного Банку тощо [55, с. 51].

Весною 1915 р. С. Кисельов був членом комісії по реалізації врожаю в Проскурівському повіті [63, с. 63]. 15 липня 1915 р. у Вінниці на нараді голів повітових земських управ Поділля було вирішено закуповувати продовольство у виробників за посередництвом кооперативів [24, с. 38]. Восени 1915 р. Проскурівське і Гайсинське земство продали Київському інтендантству 15 907 голів скоту [64, с. 56].

С. Кисельов проявив себе з найкращого боку в складних умовах прифронтового розташування Проскурівщини в роки Першої світової війни. 11 травня 1915 p. наказом армії Південно-Західного фронту за старанну службу та працю в часи військових дій він був нагороджений орденом Св. Станіслава ІІ ступеня, 16 листопада 1915 р. – орденом Св. Станіслава І ступеня за вміле виконання обов’язків помічника Уповноваженого Російського товариства Червоного Хреста по Проскурівському повіту [19, с. 366-367].

У ті часи С. Кисельов входив до Проскурівсько-Летичівського сільськогосподарського товариства (існувало з 1898 р.), яке у 1916-1917 рр. об’єднувало близько 260 пайщиків. Прибуток товариства за 1 грудня 1915 р. - 1 грудня 1916 рр. склав 10 137, 86 карб. З них 5 % було поділено на 681 пай. До Правління товариства входило 5 осіб на чолі з М. Баранецьким. Іншою керівною ланкою товариства були «Члени Правління» (3 особи), одним з яких був С. Кисельов [39, с. 3, 11]. Прибуток товариства за 1916-1917 рр. склав 55564, 34 карб. З них 8 % було поділено на 680 паїв [40, с. 3, 11, 12].

Суттєві зміни в кар’єрі Сергія Івановича принесла Лютнева революція 1917 р., яка повалила самодержавство. Очевидець подій Н. Дорошенко-Савченко так описала ті події: «На початку березня 1917 p., на вулицях міста Проскурова з’явилися хлопці, які бігали й кричали: «революція, революція в Росії...» Всі кидаються купувати бюлетені. Жадібно читаю ці перші вістки про довгождану подію…» [16].

Мітинг у Проскурові на підтримку лютневої революції 1917 року. Перехрестя сучасних вулиць Проскупівської та Прпоскурівського підпілля

Зокрема, тимчасовий уряд починає створювати нові органи влади. Одним з них був заснований на початку березня 1917 р. Подільський губернський продовольчий комітет (координуючий орган в справах постачання продовольством). Його виконавчим органом була обрана Рада з 11 осіб. Саме С. Кисельову запропонували очолити його. Він не прийняв цю пропозицію, але був включений до складу його Ради [37; 53].

В Проскурові було організовано Українську Громаду (Т. Верхола, К. Місевич, Н. Дорошенко-Савченко та ін.). Її стараннями в місті було організовано українську маніфестацію, «Просвіту», відправлено делегата на Український національний конгрес у Києві, проведено учительський з’їзд, який прийняв рішення запровадження обов’язкової 7 річної школи з українською мовою навчання, заснував Українську вчительську спілку. Але найважливішою справою українська громада вважала перевибори управи, яку контролювали росіяни і поляки. За спогадами Н. Дорошенко-Савченко, «На нашу пропозицію бльоку поляки й буржуазні єврейські кола відмовилися, бо, мовляв, йдуть з росіянами, їх кандидатом на голову нової управи Земства був попередній голова, дідич Сергій Кисільов, російський к-де (конституційно-демократична партія). Вже всі паркани кричали про це афішами й закликами підтримувати кандидатуру Кисільова. Стало відомо також, що вчительство середніх шкіл буде підтримувати згадану кандидатуру. Почалася моральна сугестія, що, мовляв, тільки Кисільов переможе, бо за ним «усе громадянство». Та ми не здавалися. Почалася, по модному кажучи, «холодна війна», яку ми й виграли, завдяки винятковій енергії й винахідливості Т. Верхоли.

Діло було таке. Напередодні виборів Українська Громада знайшла простору хату, в якій зроблено «штаб». Настелили на долівці соломи, дістали величезний самовар, наготовили вечерю. Того ж дня вже зранку Верхола попередив, аби Н. Дорошенко й К. Місевич дижурили весь день у «штабі» й нікуди не відходили, а сам зник невідомо куди. Попередив одначе, щоб приймали делегатів, коли такі будуть сюди приходити. Дійсно, по полудні почали напливати до нас делегати-селяни. А на вечір з'явився й сам Верхола. Що ж виявилося? Він засів у полі на перехресті доріг, які вели до міста, й спрпваджував селян на нашу адресу. Ввечорі хата вже була повна гостей. Можливо, що селяни спочатку самі не зорієнтувалися, куди вони попали, бо звичайно Кисільов і К-о приготовляли для делегатів – селян приміщення. Після вечері всі порозсідалися на соломі й почалася праця: усю ніч ми «накачували» селян, з’ясовуючи їм, чиїх батьків, чиї вони діти. Тут були й лекції з історії України, її змагань за волю, про екслюатацію України Росією, про багатства України та про перевагу самостійного життя для народу. Намічено також усіх наших кандидатів на членів управи та на голову. На голову намітили д-ра М. Стаховського, а на членів: Т. Верхолу, вчителя народної школи Чухрія, ще двох вчителів, чи не бл. п. Осецьку та одного селянина. Підсумовуючи свої сили, все таки не були ми певні перемоги.

Вранці хтось із наших «громадян» прибіг і сміючися оповідав, що Кисільов та його прибічники хвилюються, що ще й досі немає селянських делегатів, мовляв: вже й готель і ресторан замовлено, а ніхто не приїздить. З огляду на непевність успіху, наша Громада збльокувалася з єврейським робітництвом, пообіцявши їм одно місце в управі. Буржуазні кола євреїв, як уже було згадано, йшли з росіянами. На вибори наші пішли гуртом і зайняли суцільно ліву сторону залі, на шкільних лавках. Спереду, на кріслах сиділа «еліта»: росіяни, поляки й євреї-буржуї.

Вже на залі, Верхола ще раз пішов пропонувати полякам бльок, обіцюючи одно місце в управі, але ті гордо відмовилися, так були певні своєї перемоги. Першим мали вибирати голову. Наші роздали картки селянам із кандидатурою д-ра М. Стаховського. Селяни вже заздалегідь були ознайомлені з особою д-ра Стаховського, як з народним діячем, який за царського режиму за це сидів у в’язниці. Сам кандидат забрався аж на останню лавку та все просився зняти його кандидатуру, пророкуючи повний наш провал і скандал та що його це цілком скомпромітує. Але ми були невмолимі. Началися вибори…» [17; 18]. Зрештою, XII Проскурівськими повітовими земськими зборами 23 квітня 1917 р. був обраний головою управи М. Стаховський, що було перемогою української фракції. У зв’язку з цим С. Кисельов 25 квітня 1917 р. склав з себе обов’язки голови управи. 

Незабаром його обрали головою Проскурівського відділу Подільського товариства сільського господарства і сільськогосподарської промисловості [19, с. 367]. 23 червня 1917 р. як голова цього товариства він звернуся до губернського комісара з проханням відмінити розпорядження Проскурівського повітового виконавчого комітету об’єднаних організацій від 12 червня 1917 р., яке встановлювало обов’язкові ціни на робочі руки (від 2 до 5 крб.) за 8 годин роботи, що могло призвести до підвищення цін або до залишення землевласниками своїх полів без збору врожаю, що було неприйнятно державі і армії [13, арк. 3-5].

У цей час внаслідок провалу наступу російських військ на фронті, наприкінці червня 1917 р. було проведено евакуацію установ з Проскурова (восени 1917 р. частину з них було повернуто) [18]. Австрійці захопили значну територію – аж до Волочиська та Кам’янця-Подільського. Неконтрольований відхід російських частин вилився у масові заворушення: підпали поміщицьких маєтків, розкрадання реманенту тощо.

З другої половини 1917 р. С. Кисельов здебільшого виконував обов'язки повітового комісара, намагаючись у цей складний момент спинити безладдя, що панувало у повіті [19, с. 367]. У телеграмі Проскурівського повітового комісара та начальника повітової міліції Г. Круликовським Подільському губернському комісару від 26 жовтня 1917 р. стверджувалось: «В селах Нафтулівка, Хмелівка, Баламутівка, Москалівка та інших місцях повіту селянами і солдатами поміщицькі маєтки розграбовані, спалені. Погромщики йдуть на Проскурів. Прошу негайних розпоряджень». Лише організованість Проскурівської міліції та особисті контакти С. Кисельова, що зумів умовити генерала П. Скоропадського надати для підтримки повітового центру одну з найдисциплінованіших частин свого 1-го Українського корпусу (стояв у Меджибожі), дали можливість виключити погром Проскурова у жовтні 1917 р. Але зупинити хвилю анархії не вдалося. На початку листопада 1917 р. в повіті було зруйновано 24 маєтки [19, с. 367-368].

Прихід в Петрограді до влади РСДРП(б), проголошення 7 листопада 1917 р. УНР, початок війни з нею з боку Радянської Росії активізували місцеві прокомуністичні сили. 28 січня 1918 р. Проскурівський повітовий комісар С. Кисельов повідомив Подільському губернському комісару Г. Степурі: «...Проскурівська Рада робітничих, солдатських та селянських депутатів, вирішивши скасувати Проскурівський повіткомісаріат, як орган Центральної Ради, явно для них небажаний, відрядила для цього 27 січня в приміщення повіткомісаріату озброєних своїх членів, які ім'ям Ради депутатів припинили діяльність комісаріату» [19, с. 368].

Радянська влада в Проскурові проіснувала менше місяця. Виконуючи умови Брестської угоди на допомогу УНР в боротьбі з більшовиками, на Україну 18 лютого 1918 р. вступили війська австро-німецького блоку. 20 лютого 1918 р. українські і австро-угорські підрозділи зайняли Проскурів. На думку С. Єсюніна, С. Кисельов повернувся до виконання обов’язків повітового комісара, всебічно підтримав впровадження з березня 1918 р. в дію нового плану організації української армії на основі територіального набору, надав посильну допомогу у забезпеченні продуктами харчування та одягом новоствореної Проскурівської охоронної сотні, організації добровільного набору козаків з сіл повіту [19, с.368- 369]. З іншого боку, архівні матеріали ЦДАВОУ засвідчують, що у квітні 1918 р. Проскурівським повітовим комісаром був Т. Верхола [57, арк. 12]. Відомо, що до призначення губернським старостою Кисельов очолював Проскурівську продовольчу управу [10, с. 73]

Павло Скоропадський

У цей час правоконсервативні сили України на чолі з П. Скоропадським здійснили державний переворот. Легітимацією гетьманської Української Держави мав слугувати з’їзд хліборобів-власників у Києві. Не відомо, чи був на ньому С. Кисельов. Але делегація від Проскурівського повіту на з’їзді представлена була [56, арк. 3]. П. Скоропадський мотивував зміну влади необхідністю стабілізації всіх сфер життя країни шляхом створення дієздатної влади, відновлення правопорядку, ринкових відносин, підтримки розвитку культури громадян всіх національностей країни. Зазначені ідеї імпонували С. Кисельову і тому він погодився посісти посаду губернського старости Поділля, на якій працював 13 травня – 20 листопада 1918 р. С. Кисельов прагнув проводити помірковану політичну лінію, стабілізувати суспільно-політичну ситуацію. Прикметно, що 28 червня 1918 р. проскурівські земські збори майже одноголосно обрали Кисельова головою управи [4, с. 58]. Через загальнополітичні помилки режиму П. Скоропадського стабілізації розбурханого революцією життя краю С. Кисельову здійснити не вдалося. В час повстання Директорії УНР він не став боротися за владу. Незважаючи на це, після передачі посади представнику Директорії і виїзду з Кам’янця-Подільського, С. Кисельов був арештований отаманом В. Біденком у Проскурові.

Представники Проскурівського повітового і міського самоврядувань, продовольчої управи, спілок співробітників порушили телеграфно перед вищою владою питання про звільнення Кисельова. На прохання делегації Вінницького повітового і міського самоврядувань представник Директорії УНР Л. Абрамович (завідуючий відділом внутрішніх справ Директорії [22]) обіцяв звільнити Кисельова [45]. Незважаючи на це, Кисельов вийшов на волю лише після захоплення Проскурова Червоною армією 6 квітня 1919 р. Як здібний фахівець і організатор він був призначений новою владою членом колегії повітового продовольчого комітету [23, с. 92]. Крім того, за спогадами І. Розгіна, С. Кисельов у 1919 р. був головою Проскурова (за даними С. Єсюніна, головою Проскурова у 1917-1920 рр. був М. В. Сікора [26, с. 69]) і очолював місцевий осередок Червоного Хреста. Подільський комітет Червоного хреста було засновано 24 червня 1919 р. [28, с. 36]. Саме втручання Сергія Івановича допомогло взимку 1919 р. звільнити заарештованого денікінцями одного з діячів Проскурівської «Просвіти», комісара освіти за Директорії УНР, члена земської управи, Василя Мудрого (1893-1966) [46; 47]. У 1920-1930-х рр. він був діячем львівської «Просвіти», депутатом польського парламенту (віце-маршалком сейму), засновником УНДО [34, с. 561-562].

У свій маєток в Пашківцях Кисельов повернутись не міг. В цей час у селі вирували повстання [25, с. 573]. Прихід Радянської влади приніс зміну соціального майнового статусу С. Кисельова. У нього було конфісковано маєтки (це передбачав закон від 5 лютого 1920 р. [35, с. 247]), а також нерухомість, яка належала йому в Проскурові. Згодом, одному з своїх співробітників у Віннницяторзі С. Кисельов висловлював незадоволення, що у нього забрали будинки в Проскурові і заявив: «В моїх будинках живуть нову сучасні «пани», тобто комуністи» [12, арк. 16 зв.]. Очевидно, саме після конфіскації власності С. Кисельов переїхав до Вінниці. Варто відзначити, що праця Сергія Івановича в Проскурові не пройшла даремно. Так, в спадок від дореволюційних часів с. Пашківцям залишились школа, лікарня, агробаза [36, с. 314-315], а в с. Зарудді – школа [36, 312-313].

Загалом, проскурівський період в житті і діяльності С. Кисельова відіграв важливу роль в його становленні як службовця судового відомства, земця, діяча Червоного хреста, зрештою – професіонала-управлінця. Професійна діяльність Кисельова на чолі земства Проскурівщини у 1912-1917 рр. сприяла підтримці розвитку інфраструктури, економіки і культури краю.

Примітки:

1. Адресъ-Календарь Подольской губернии. Составилъ А. Крымов. – Камянец-Подольский, 1904. – 358 с.
2. Адресъ-Календарь Подольской губернии. Составилъ И. С. Станкевичь. – Камянец-Подольский, 1909. – 414 с.
3. Алфавитный списокъ студентовъ императорскаго Университета Св. Владимира. За 1900-1901 академическій годъ. – Киев: Тип. Императорскаго Ун. Св. Владимира Н. Т. Корчакъ-Новицкаго, 1900. – 366 с.
4. Антонишин А.П. Реформа органів місцевого самоврядування на Поділлі 1918 року (Доба Гетьманату) / А. П. Антонишин // Українська Держава Павла Скоропадського: державотворчі замисли та історичні наслідки: Зб. наук. праць. – Хмельницький, 2008. – С. 53–60.
5. Бржосніовскій І. Изъ постановленій Уездныхъ Земскихъ Собраный Подольской губернии, осеней сессіи 1913 г. / І. А. Бржосніовскій // Экономическая жизнь Подолии. – 1913. - № 24. – 15 декабря. – С. 48-54.
6. Бржосніовскій І. Земскія смћты по Подольской губернии на 1914 г. / І. А. Бржосніовскій // Экономическая жизнь Подолии. – 1914. - № 1. – 1 января. – С. 32-33.
7. Бржосніовскій І. А. Земскія смћты по Подольской губернии на 1915 г. / І. А. Бржосніовскій // Экономическая Жизнь Подолии. – 1915. – Апрель. № 6. – С. 20-24.
8. Бржосніовскій І. А. Обзоръ постановленій Уездніх Земських Собраний, Подольской губернии, осенней сессіи 1914 г. Ольгопольского, Проскуровского и Ушщицкого / І. А. Бржосніовскій // Экономическая Жизнь Подолии. – 1915. – Апрель. № 8. – С. 35-56.
9. Гульдман В. К. Поместное землевладение в Подольской губернии / В. К. Гульдман – Камянец-Подольский: Тип. С. П. Киржацкого, 1903. – 898 с.
10. Григорчук П., Яременко О. Місто Вінниця в період гетьманату / П. Григорчук, О. Яременко // Вінниці – 630. Матеріали ІІ Вінницької науково-теоретичної конференції. 1363-1993. – Вінниця, 1993. – С. 72-75.
11. Денежный отчет Проскуровской Уездной Земской Управы за 1912 г. – Проскуров: Типо-литогр. Д. Л. Левита, 1913. – 68 с.
12. Державний архів Вінницької області. – Ф. Р. 6023. – Оп. 4. – Спр. 16611.
13. Державний архів Вінницької області. Ф. Р. 2734. – Оп.1. – Спр. 20.
14. Державний архів м. Києва. – Ф. 16. – Оп. 464. – Спр. 4738.
15. Державний архів м. Києва. – Ф. 16. – Оп. 464. – Спр. 4741.
16. Дорошенко-Савченко Н. Початки національної революції на Проскурівщині (Спогад) (1) / Н. Дорошенко-Савченко // Сводоба. Український щоденник. - 1955. - №. 249. – 28 грудня. - С. 2.
17. Дорошенко-Савченко Н. Початки національної революції на Проскурівщині (Спогад) (2) / Н. Дорошенко-Савченко // Сводоба. Український щоденник. - 1955. - №. 250. – 29 грудня. - С. 2.
18. Дорошенко-Савченко Н. Початки національної революції на Проскурівщині (Спогад) (3) / Н. Дорошенко-Савченко // Сводоба. Український щоденник. - 1955. - №. 251. – 30 грудня. - С. 2.
19. Єсюнін С. М. - С. Кисельов. від «молодшого юриста» до губернського старости / С. М. Єсюнін // Матеріали Х Подільської історико-краєзнавчої конференції. Кам’янець-Подільський. 2000. С. 365-371.
20. Єсюнін С. М. - Проскурівське реальне та комерційне училища на початку ХХ ст. / С. М. Єсюнін // Освіта, наука і культура на Поділлі. Зб. наук. праць. – Т. 6. – Кам’янець-Подільський, 2006. – С. 273-279.
21. Єсюнін С. М., Павлова Н. М. Проскурів. Подорож у часі / С. М. Єсюнін, Н. М. Павлова – Хмельницький: ПП Гонта А. С., 2006. – 60 с.
22. Життя Поділля. – 1918. - № 5. – 21 грудня.
23. Завальнюк К. В., Стецюк Т. В. Подільський губернський староста доби гетьманату (1918 р.) С. І. Кисельов / К. В. Завальнюк, Т. В. Стецюк // Місто Хмельницький в контексті історії України. – Хмельницький – Кам’янець-Подільський, 2006. – С. 87 – 94.
24. Завальнюк О. М., Стецюк В. Б. Земства Поділля в добу Української революції 1917-1920 рр. / О. М. Завальнюк, В. Б. Стецюк– Кам’янець-Подільський, 2009. – 220 с.
25. Історія міст і сіл УРСР. Хмельницька область. – К 1971
26. Історія міста Хмельницького: документи і матеріали / Упорядник С. М. Єсюнін – Хмельницький, 2006. – 80 с.
27. Кармалюк С. Діяльність Подільського товариства Червоного хреста під час російсько-японської війни / С. Кармалюк // Тези доповідей шістнадцятої вінницької обласної історико-краєзнавчої конференції. 11 лютого 1997 р. – Вінниця, 1997. – С. 36-37.
28. Кармалюк С. З історії діяльності місцевого комітету «Червоного хреста» на Сході Подільської губернії / С. Кармалюк // Тези доповідей п’ятнадцятої вінницької обласної історико-краєзнавчої конференції. 14 травня 1996 р. – Вінниця, 1996. – С. 35-36.
29. Кравчук О. Губернський староста Поділля С. Кисельов в спогадах голови самоврядування регіону В. Приходька (1918 р.) / О. Кравчук // Матеріали ХІІІ Подільської історико-краєзнавчої конференції. – Кам’янець-Подільський, 2010. – С. 636-648.
30. Кравчук О. М. Становлення гетьманської системи управління в Подільській губернії (1918 р.) / О. М. Кравчук // Поділля у контексті української історії. – Вінниця, 2001. – С. 172 – 176.
31. Крылов А. Населенныя места Подольской губернии / А. Крылов - Камянец-Подольский: Типография Подольского Губернскаго Правления, 1905. – 564 с.
32. Лозовий В. С. Поділля в період гетьманату (1918 р.). – Навчально-методичний посібник / В. Лозовий – Кам’янець-Подільський, 2007.
33. Лозовий В. С. Політико-адміністративні заходи подільського губернського старости С. Кисельова по стабілізації ситуації на селі (1918 р.) / В. Лозовий // Матеріали ХІІ Подільської історико-краєзнавчої конференції (22-23 листопада 2007 р.). – Т. 2. – Кам’янець-Подільський, 2007. – С 12-22.
34. Малюта О. «Просвіти» і Українська Державність (друга половина ХІХ – перша половина ХХ ст.) / О. Малюта – К., 2008. – 840 с.
35. Марочко В. І. Соціально-правовий статус колишніх поміщиків в УСРР 1920-х рр. / В. І. Марочко // Проблеми історії України ХІХ - початку ХХ ст. Випуск ХVІІІ. – К.: Інститут історії України, 2011. – 305 с. – С. 244-255.
36. Населені місця Поділля. – Вінниця: Держдрукарня ім. Леніна, 1925. – 444 с.
37. Об образовании губернского, уездных и волосных Продовольственных Комитетов // Свободный Голось. – 1917. - № 9. – 24 марта. – С. 4.
38. Отчет Проскуровской Уездной Земской Управы третьому очередному Уездному Земскому Собранию созыва 1913 г. – Проскуров: Типо-литогр. Д. Л. Левита, 1913. – 96 с.
39. Отчёт Проскуровско-Летичевского Сельсько-хозяйственного Товарищества за 1915-1916 гг. с 1 Декабря 1915 г. по 1 Декабря 1916 г. – Проскуров: Типо-литогр. Д. Л. Левита, 1918. – 12 с.
40. Отчёт Проскуровско-Летичевского Сельсько-хозяйственного Товарищества за 1916-1917 гг. с 1 Декабря 1916 г. по 1 Декабря 1917 г. – Проскуров: Типо-литогр. Д. Л. Левита, 1918. – 12 с.
41. Подільські губернські відомості. – 1918. – № 26. – 8 квітня.
42. Приходы и церкви Подольской епархии под ред. св. Евфимия Сецинского. – Біла Церква: Видавець Олександр Пшонківський, 2009. – 994 с.
43. Приходько В. Під сонцем Поділля. Продовження Частини 2. Зошит 3. Машинопис. // Архів Української вільної академії наук (Нью-Йорк, США). – Фонд В. Приходька.
44. Революційний рух 1918 року на Вінниччині (Хроніка подій за архівними документами (До 80-річчя подій)) Уклали ВП Воловик О В Воловик // Знаменні і пам’ятні дати Вінниччини 1998 р  Вінниця 1999- С. 14-17.
45. Республіканські вісті. – 1918. - № 7. – 7 грудня. – С. 4.
46. Розгін І. Деякі епізоди боротьби з большевиками на Поділлі / І. Розгін // Свобода. Український щоденник. – 1955. - № 86. – 6 травня. – С. 3.
47. Розгін І. Деякі епізоди боротьби з большевиками на Поділлі / І. Розгін // Свобода. Український щоденник. – 1955. - № 87. – 7 травня. – С. 3.
48. Сесак І. В. З історії діяльності земських установ Поділля в галузі народної освіти (1904-1920 pp.) / І. В. Сесак // Подільська старовина: Зб. наук. праць. – Вінниця, 1993. – С. 195-196.
49. Синиця Н. До 110-річчя бібліотеки ім. М. Островського / Н. Синиця // Проскурів. - 2011. - 3 лютого // http://proskuriv.info/index.php/2010-12-20-09-11-47/191-2011-02-03-13-54-56?format=pdf
50. Смета расходов Уездной Земской Проскуровской Управы на 1913 год. – [Б. м. и.], 1913. – 132 с.
51. Списки по всей Подольской губернии лиць, учреждений, обществ, товариществь и компаний, имћющих право участія въ выборахъ земских гласныхъ на трехлетие с 1911 г. – Камянец-Подольский: Типография Подольского ГубернскагоПраленія, 1911. – 326 с.
52. Стецюк В. Б. Проскурівський підвідділ Російського імператорського воєнно-історичного товариства (1911-1914 рр.) / В. Б. Стецюк // Освіта, наука і культура на Поділлі. Збірка наукових праць. – Кам’янець-Подільський: Оіюм, 2009. – Т. 13. – С. 92-99.
53. Хроника // Свободный Голось. – 1917. - № 8. – 23 марта. – С. 2.
54. Хроника // Экономическая Жизнь Подолии. – 1915. – Апрель. № 6. – С. 42.
55. Хроника // Экономическая Жизнь Подолии. – 1915. – Апрель. № 7. – С. 51.
56. ЦДАВОУ. – Ф. 1216. – Оп. 1. – Спр. 76.
57. ЦДАВОУ. – Ф. 1793. – Оп. 1. – Спр. 9.
58. Экономическая жизнь Подолии. – 1913. - № 23. – 1 декабря
59. Экономическая жизнь Подолии. – 1914. - № 14. – 15 іюля.
60. Экономическая жизнь Подолии. – 1914. - № 19. – 1 ноября.
61. Экономическая жизнь Подолии. – 1915. - № 4. – февраль.
62. Экономическая жизнь Подолии. – 1915. - № 4. – февраль.
63. Экономическая жизнь Подолии. – 1915. - № 10. – май.
64. Экономическая жизнь Подолии. – 1915. - № 14. – ноябрь.
65. Юго-Западный Край. – 1915. - № 86. – 16 апреля.
66. Яременко О І Встановлення на Поділлі влади гетьмана П Скоропадського / О І Яременко // Матеріали ІХ Подільської історико-краєзнавчої конференції  Кам’янець-Подільський 1995
67. Яременко О І Земське самоврядування Поділля в період гетьманату (1918) / О І Яременко // Тези доповідей ХІІІ Вінницької обласної історико-краєзнавчої конференції. 6 вересня 1994 р. - Вінниця. 1994.
68. Яременко О. І.  Адміністративна реформа Гетьмана П. Скоропадського / О. І. Яременко - Вінниця. 1997. – 40 с.

In this article we proved the life of S. Kiselev on Proskurivschina, his activity in povitoviy zemstvo, on position of povitoviy commissar and chairman of local cell of the Red cross.
Key words: Proskurivschina, S. Kiselev, zemstvo, revolution.

В статье исследуется жизнь С. Киселева на Проскуровщине, его деятельность в уездном земстве, на посту уездного комиссара и главы местного отделения Красного креста.
Ключевые слова: Прокуровщина, С. Киселев, земство, революция.

 

Подано за виданням:
Матеріали ІІІ науково-краєзнавчої конференції 
"Місто Хмельницький в контексті історії України".: 
Хмельницький, 2011.

Стор. 177-189