Хмельницький портал

Можливість знати більше.

У 2015 році виповнюється 45 років з часу заснування Хмельницького обласного театру ляльок, нині Хмельницький обласний академічний театр ляльок (1970)

пн.27032017

Оновлено:03:04:49 PM

Ви не авторизовані.Зареєструватись ?

Back Ви тут: Головна Про місто Інформація Історичні статті Яким би був Хмельницький, коли б виконувались усі плани його забудови

Історія

Яким би був Хмельницький, коли б виконувались усі плани його забудови

Чому наше місто має саме такий вигляд, як ми його знаємо, і яким Хмельницький міг би бути сьогодні, коли б збулися проекти минулого, спробуємо дослідити у цій публікації...

Чому наше місто має саме такий вигляд, як ми його знаємо, і яким Хмельницький міг би бути сьогодні, коли б збулися проекти минулого, спробуємо дослідити у цій публікації...

Перший план міста

З перших же років загарбання після поділу Польщі (1795 р.) подільських земель влада Російської імперії провела інспекцію та інвентаризацію нових володінь. Оскільки Плоскирів (офіційна назва міста з 1796 по 1801 роки) став прикордонним поселенням, увага до нього збільшувалась. Місто повинно було отримати нове обличчя з огляду військової обороноздатності.

Повітовому землеміру Дятлову владою було доручено зібрати якомога більше точної інформації щодо забудови міста і околиць та передати малюнки в Петербург.

Згодом матеріали Дятлова були використані при розробці першого плану міста. Проте, минула майже чверть століття, поки з’явився міський проект. Крім того, його появу спонукало страшне лихо – пожежа 1822 року, що спопелила Проскурів.

1824 року імператор Олександр І затверджує генеральний план забудови міста. «Быть по сему», - пише він і в Проскурові з’являється перший кам’яний будинок – нинішній Собор Різдва Богородиці (вул. Вайсера). Вулиці міста були чітко розділені (центральну, звісно, назвали Олександрівською), вималювалась велика Хлібна площа (кінотеатр ім. Шевченка), кладовища винесені до меж міста. Католицький та православний цвинтарі позначені на плані в районі Покровського Собору (вул. Володимирська) у так званому Заваллі, де ще й досі місцеві жителі знаходять рештки поховань. Єврейське ж кладовище – з іншого боку міста (нинішній район школи № 10).

Щодо меж міста згідно нового плану, то тут є цікаве спостереження. Проскурів закінчувався по нинішній вулиці Свободи та теперішніми залізничними коліями біля Кам’янецького переїзду. На плані чітко видно «ров и вал к ограничению города». Виходячи з цього, можна припустити, що залізнична колія уздовж вулиці Толстого і є той оборонний рів, залишки фортифікаційної споруди, яка захищала місто зі сторони Кам’янця.

Форт у Проскурові

Російсько-кримська війна в середині ХІХ століття показала важливість оборонних споруд. З програної війни російська влада винесла урок побудови фортів та фортець на важливих ділянках кордону. В 1870 році на військово-топографічних мапах Росії з’являється докладний опис Проскурова та його околиць. 1873 року імператором Олександром ІІ був схвалений план будівництва лінії оборони на заході держави. Проект передбачав укріплення існуючих фортець у Варшаві, Бресті, Бендерах і зведення нових фортів біля Дубно і Проскурова. Автор проекту, інженер Тотлебен, вказував ще й на наявність залізничного руху в цих містах. Досвід франко-прусської війни виявив неабияку користь фортець на підступах до залізничних вузлів – вони спонукали ворога будувати тимчасовий шлях в обхід пункту та гаяти час.

На той час в Проскурові вже існувала залізнична станція колії, що з’єднувала Волочиськ з Одесою. В 1871 році Тотлебен особисто побував в Проскурові, аналізуючи топографічні зйомки та визначаючи місце для будівництва форту.

На Особливій нараді щодо стратегічного становища Росії після виступу Тотлебена було прийнято рішення:
«…Признать необходимым возвести на юго-западной границе два форта-заставы: у Дубно - для преграждения железной дороги от Брод на Ровно, и у Проскурова - для преграждения Волочиско-Киевской железной дороги…».
За аналогією Брестської фортеці це мав бути великий пагорб (природний або ж насипний), у якому із залізобетону й цегли збудували б сотні приміщень найрізноманітніших потреб. Периметр оточував би сухий рів і вали з вогневими позиціями. Кожна зі стін форту мала б десь 250 м довжини, 2 метра товщини, а глибина ровів складала б шість метрів. Єдиним шляхом потрапити до середини ставав розсувний металевий міст. В дворі - каземати з широкими підземними галереями-ходами.

Артилерійські та піхотні роти (разом до 300 військових), два десятка гармат, кулемети, а ще:

-три колодязі;
-водогін;
-вентиляційна система;
-гасова станція;
-шпиталь;
-пекарня;
-пральня;
-лазня;
-церква.

В таких умовах оборонці форту повинні були протриматись до трьох місяців облоги.

Ймовірніше фортеця мала будуватися на одному з пагорбів між Гречанами та Шаровечкою. Західний напрямок оборони залишався для Російської імперії пріоритетним: за кількадесят кілометрів - Австрія.

Зміна в системі оборони кордонів передбачала й перепланування та укріплення для військових потреб Меджибізької фортеці. Проте Меджибіж виявився недоцільним. Не знайшла російська бюрократія гроші й на проскурівський форт. Із того імператорського плану виконано чи не половину задуманого.

На те, як би виглядала фортеця у Проскурові можна побачити в Дубно, де за аналогічним проектом у 90-х роках ХІХ століття все ж таки збудували Тараканівський форт.

Історія пише мапу міста

Проскурів, як повітове місто, а також, як поселення в межах осілості євреїв Росії, зростав і до 1888 року виникла потреба подальшої розбудови. Того року землемір Подольської Палати державних місцевостей Осецький запропонував новий план міста. Проскурів розширюється до залізничної станції – туди веде вулиця Велика Вокзальна, забудовуються також ближні до хутора Дубово землі, з’являються невеличкі вулиці вздовж берега Південного Бугу. Проскурів поступово починає з’єднуватись із околицями – Гречанами, Раковим, Заріччям.
Офіційно таке злиття відбулося вже в повоєнний час. В 1946 році місто оживає та відновлюється після Великої Вітчизняної. Закладається фундамент будинку Рад та майбутньої головної площі міста. «Покрита асфальтом, озеленена бульварами, прикрашена пам’ятниками та фонтанами, центральна площа» («Радянське Поділля», 1946 р.) мала бути дещо більшою, ніж тепер. Згідно проекту вона зливалася з нинішньою Кам’янецькою вулицею.
З 70-х років ХХ століття до забудови міста стали підходити на науковій основі. В ту пору уряд Радянського Союзу переводив країну на економну економіку. В Хмельницькому почали більше зводити дев’яти-, дванадцяти- і чотирнадцятиповерхових будинків. І це не випадково. Казали, треба берегти землю, пам’ятаючи, що вона – наша годувальниця. Тепер в одному під’їзді 9-поверхівки проживало стільки ж людей, скільки в усіх Плоскирівцях, з яких почалось наше місто, у ХV-ому столітті – близько сотні (7 «димів», тобто господарств). Змінити планувалось і центральну вулицю міста, де поряд з новобудовами, дев’ятиповерхового будинку з дитячою бібліотекою, ЦУМом та готелем «Жовтневий», в сучасному стилі мав постати новий Палац піонерів.

Останній генплан радянської епохи

20 лютого 1985 року Рада Міністрів УРСР ухвалює новий генеральний план розвитку міста Хмельницького з розрахунковим періодом до 2002 року. У цьому плані приділяється велика увага озелененню міста, розширенню вулиць (так вулиця Шевченка з бульвару перетворилась на широку магістраль), виведенню промислових підприємств та складів за межі міста і, звичайно, збільшенню житлового фонду. За приклад брався той факт, що в період з 1975 року по 1980 рік більше 40 тисяч хмельничан було забезпечено власним окремим житлом. За цим планом в Хмельницькому споруджено новий автовокзал, житловий масив «Озерна», криті павільйони продовольчого ринку. До речі, щоб розвантажити вулиці перед ринком, автори генплану передбачали побудувати автостоянку в двох рівнях!

Сьогодні кожний відвідувач базару, піший або ж автомобіліст, в першу чергу потерпає від напруженості на вулицях Вайсера та Примакова. Отож, така споруда, як багатоповерхова автостоянка неподалік ринку вкрай необхідна і нині. Не сталося в нас і відкриття Палацу спорту, і басейну в кожній школі, і зимових садів в кожному дитсадочку. Не з’явився і новітній сучасний житловий масив на місці старого аеродрому – там приватні забудови.
До відвертих прорахунків нового генплану міста спеціалісти майже одразу віднесли спорудження Палацу піонерів на перехресті міських магістралей (вулиць Свободи та Прибузької). Також помилкою проектантів став прорахунок збільшення чисельності жителів. В 1985 році вважали, що в 2000 році в місті проживатиме 227 тисяч чоловік, а вже в 1988 році Хмельницький нараховував 230 тисяч. Але затверджений генплан – це закон, а закони треба виконувати. Уточнено лише, що в 2000 році в місті буде 340 тисяч жителів (станом на 1 квітня 2013 року в обласному центрі проживає 265 тисяч).

В зв’язку з різким підвищенням темпу зросту чисельності міста деякі проектанти-спеціалісти висували пропозиції до 1990 року розділити Хмельницький на два райони, а центр міста з новою площею та адмінбудинками перенести до… Озерної.

Сучасний генеральний план забудови Хмельницького кожний бажаючий може знайти на сайті міської ради.

Пам’ятник Богдану Хмельницькому – окрема історія

В 1987 році в місті велися жваві дискусії щодо місця встановлення та проекту пам’ятника Богдану Хмельницькому. І сьогодні кожний хмельничанин має власну думку про цю споруду. А от, як було тоді, коли її (споруди) ще не було. Нам допоможе згадати діалог газети «Радянське Поділля» з читачами.

«Кращого місця для монументу, ніж площа біля кінотеатру «Сілістра» не знайти. Тут є простір. З часом, коли місто розбудується, пам’ятник опиниться майже в самому центрі».

«Невдовзі, на перехресті вулиць К.Маркса та Фрунзе (Подільська та Кам’янецька, примітка автора) виникне торгова площа. Чому б саме на ній не встановити монумент?».

«Мені здається, що сама природа створила таке місце в районі телевежі».

«На мій погляд пам’ятник вийшов невдалим. А чому не винесли на обговорення його проект?».

«Складається враження, що пам’ятник створений не Богдану Хмельницькому, а його коневі».

«Мені й односельцям малюнок не сподобався. Головний зоотехнік сказав: «Кінь ніколи такої пози не займає. Це необізнаність або нерозумна вигадка скульптора».

«Пропоную встановити пам’ятник на перехресті Проспекту Миру та Старокостянтинівського шосе, адже це своєрідні ворота міста, його візитна картка. І монумент Богдана Хмельницького підтверджував би, що людина в’їжджає в місто, назване його іменем».

Олександр ГРАБОВСЬКИЙ,
Vsim.ua

Також читайте:

Володимир Швець: про генплан міста і не тільки

Як у Проскурові землею торгували

70 років тому Проскурів став обласним центром

На які перебудови чекає Хмельницький?